Читать «Ходіння по муках» онлайн - страница 280

Олексій Толстой

Німець розв’язав заплічний мішок, з дна його дістав пухлу, в потертій шкірі записну книжку і деякий час із стриманою усмішкою перегортав її.

— Ось, — сказав він, пересідаючи на Катину лавку, — щоб вам краще уявити, які вони були, римляни, перед загибеллю, послухайте одне місце з Амміана Марцелліна. Він так описує цих владарів всесвіту:

«Довга одежа з пурпуру і шовку розвівається на вітрі і дає можливість розглянути під нею багату туніку, оздоблену вишивками, що зображувать різних тварин. В супроводі почту з п’ятдесяти чоловік прислуги їх закриті колісниці потрясають брук і будинки, летячи по вулиці з надзвичайною швидкістю. Якщо хто-небудь з них входить у лазню, звичайно сполучену з магазинами, ресторанами та місцями для прогулянок, — він владним тоном вимагає, щоб предмети загального вжитку були віддані лише в його користування. Виходячи з лазні, він надіває персні і пряжки з дорогоцінними самоцвітами і вбирається в дорогий халат, полотна якого вистачило б на дванадцять чоловік. Потім іде верхня одежа, яка тішить його самолюбство, при цьому він не забуває надати собі величної постави, якої не можна було б пробачити і великому Марцеллу, завойовникові Сіракуз. Проте інколи й він влаштовує сміливі походи з величезним почтом слуг, кухарів, клієнтів і огидно спотворених євнухів у свої італійські маєтки, де бавиться полюванням на птахів і кроликів. Якщо випадково, особливо в спеку опівдні, він наважиться перепливти на роззолоченій барці озеро Лукрін, вирушаючи на свою приморську дачу, він порівнює потім цю подорож з походами Цезаря й Олександра. Якщо муха проникає за шовкову завісу палуби або крізь складки упаде промінь сонця, він нарікає на своє лихо, ремствуючи, що не народишся в країнах кіммерійських, де вічні сутінки.

Найкращими гостями у знатних вважаються паразити й підлесники, які уміють плескати в долоні на кожне слово господаря. Вони дивляться із захватом на мармурові колони кімнат і мозаїчні підлоги. За столом птахи й риби незвичайної величини викликають загальне здивування. Приносять вагу, щоб упевнитись, скільки важать ці страви, і в той час, коли благорозумні гості відвертаються від такої сцени, паразити закликають нотаріуса, щоб скласти протокол у вірогідності подібних чудес…» Так, sic transit… — сказав німець, закриваючи записну книжку. — Ці люди пішли блукати, шукаючи прожитку, по дорогах і зруйнованих містах. А хвилі варварів продовжували котитись зі сходу, спустошуючи і грабуючи. За якихось п’ятдесят років від Римської імперії не залишилось і сліду. Великий Рим заростав травою, серед залишених палаців паслись кози. Майже на сім століть залягла ніч над Європою. Це сталося тому, що християнство могло руйнувати, але не знало ідеї організації праці. В заповідях не говорилося про працю. Їх моральні закониможна застосувати до людини, яка не сіє, не жне, а за яку сіють і жнуть раби. Християнство стало релігією імператорів і завойовників. Праця залишилась неорганізованою і поза мораллю. Релігію праці принесуть у світ другі варвари, які зруйнують другий Рим. Ви читали Шпенглера? Це римлянин від голови до п’ят, він має рацію лише в тому, що для його Європи заходить сонце. Але для нас воно сходить. Йому не вдасться потягти за собою в могилу світовий пролетаріат. Лебеді кричать перед смертю. Так от, буржуазія примусила Шпенглера кричати лебедем… Це її останній ідеалістичний козир. У християнства згнили зуби. У нас вони залізні… Йому ми протиставимо соціалістичну організацію праці… Нас примушують воювати з більшовиками… Ого!.. Ви думаєте, ми не розуміємо, хто штовхає нашу руку і проти кого? О, ми набагато більше розуміємо, ніж це здається… Раніш ми зневажали росіян. Тепер ми починаємо дивуватися з росіян і поважати їх…