Читать «Ходіння по муках» онлайн - страница 257

Сапожкбв більше не міг говорити. Обличчя його палало. Але, очевидно, найголовнішого він так і не сказав. Телєгін, приголомшений водоспадом його слів, сидів, відкривши рота, з прохололою кружкою на колінах. У проході вагона почулися кроки, наче йшов хтось неймовірно важкий. Двері купе відхилились, і показався широкий, середній на зріст чоловік з прилиплим до великого лоба темним волоссям. Він мовчки сів під лампою, поклавши на коліна великі руки. На обвітреному грубому обличчі його рідкі зморшки здавалися шрамами, очей не було видно в тіні очних западин і навислих брів. Це був начальник особливого відділу полку товариш Гимза.

— Знову спирту дістав? — спитав він неголосно і серйозно. — Гляди, товаришу…

— Який там спирт? Ну тебе к свиням. Бачиш, чай п’ємо, — сказав Сапожков.

Гимза, не ворухнувшись, прогудів:

— То ще гірше, що брешеш. Спиртякою з вікна так і тхне, в теплушках ворушитись почали, бійці принюхуються… Бузи у нас мало? По-друге, знову філософію завів, дурну волинку, звідси я роблю висновок, що ти п’яний.

— Ну, п’яний, ну, розстріляй мене.

— Розстріляти мені тебе недовго, це ти добре знаєш, і якщо я терплю, то беручи до уваги твої бойові якості…

— Дай-но тютюну, — сказав Сапожков.

Гимза поважно вийняв з кишені ганчір’яний кисет. Потім, звертаючись до Телєгіна, продовжував повільним голосом, наче тер жорна:

— Щоразу одна й та сама неприпустима картина: минулого тижня розстріляли трьох падлюк, я сам допитував, — v гниль, в усьому признались. І він зараз же дістає спирту… Сьогодні розстріляли явну сволоту, денікінського контррозвідника, він же сам його і спіймав в очеретах…

Готово: нажлуктався і тягне філософію. Така у нього виходить капуста, ну, от я зараз стояв під вікном, слухав, — нудить, як від тухлятини… За цю філософію інший, не я, давно б його відправив в особливий відділ, тому що він же розкладається… Він потім два дні хворий, не може командувати полком…