Читать «Ходіння по муках» онлайн - страница 258

— А якщо ти розстріляв мого університетського товариша? — Сапожков примружився, ніздрі у нього затріпотіли.

Гимза нічого не відповів, наче й не чув цих слів. Телєгін схилив голову… Сапожков говорив, наближаючи спітнілого носа до Гимзи:

— Денікінський розвідник, це так. А ми разом з ним бігали на філософські вечори. Чорт його знає, чого він поліз у білу армію… Може, з розпачу… Я сам його до тебе привів… Досить з тебе, що я виконав обов’язок? Чи тобі треба, щоб я камаринського танцював, коли його в яр повели?.. Я ззаду йшов, я бачив. — Він зблизька пильно дивився Гимзі в темні западини очей. — Можу я мати людські почуття, чи я вже все повинен у собі спалити?

Гимза відповів не поспішаючи:

— Ні, не можеш мати… Інший хто-небудь, там уже не знаю… А ти все повинен у собі спалити… Від такого гнізда, як у тобі, контрреволюція і починається.

Довго мовчали. Повітря було важке. За темним вікном затихли всі звуки. Гимза налив собі чаю, відламав великий шматок сірого хліба і повільно почав їсти, як дуже голодна людина. Потім глухим голосом почав розказувати про чехословаків. Новини були тривожні. Чехословаки збунтувалися в усіх ешелонах, розтягнутих від Пензи до Владивостока. Радянські власті не встигли опам’ятатися, як залізниці й міста опинились під ударами чехів. Західні ешелони очистили Пензу, підтягнулись до Сизрані, взяли її і звідти йдуть на Самару. Вони дуже дисципліновані, добре озброєні і б’ються уміло й відчайдушно. Поки що трудно сказати, що це, — простий військовий заколот, чи ними керують якісь сили ззовні? Очевидно, — і те і друге. В усякому разі, від Тихого океану до Волги спалахнув, як порохова нитка, новий фронт, який загрожує неймовірним лихом.

До вікна знадвору хтось підійшов. Гимза замовк, нахмурився, обернувся.

Голос покликав його:

— Товаришу Гимза,'вийди-но.»

— Чого тобі? Говори…

— Секретне.

Опустивши брови на западини очей, Гимза обперся руками об койку, сидів так секунду, перебореним рухом підвівся і вийшов, зачепившись плечима за обидва одвірки. На площадці він сів на приступку, нахилився. З темряви до нього підійшла висока постать у кавалерійській шинелі, дзенькнули шпори. Чоловік цей поквапливо зашепотів йому коло самого вуха…

Сапожков, як тільки Гимза вийшов, почав швидко розкурювати люльку, люто плюнув кілька разів у вікно. Зняв, жбурнув пенсне і раптом засміявся:

— Ось у чому весь секрет: прямо відповісти на поставлене запитання… Є бог? — нема. Можна людину вбити? — можна. Яка найближча мета? — світова революція… Тут, братику, без інтелігентських емоцій…

Він раптом перестав говорити, витягнувся, слухаючи. Весь вагон здригнувся, — це кулаком у стіну вдарив Гимза. Люто-хрипкий голос його проричав:

— Ну, якщо ти мені збрехав, сучий сину…

Сергій Сергійович схопив Телєгіна за руку:

— Чуєш? А знаєш — у чому річ? Ходять неприємні чутки про нашого головкома Сорокіна… Це товариш з особливого відділу повернувся звідти. Зрозумів — чому Гимза, як чфрт, похмурий..