Читать «Ходіння по муках» онлайн - страница 246

Олексій з люттю зачинив вікно.

— Пішов би ти, Семене, та ліг.

— Боїшся?

— Та причепиться п’яний чорт… Він пам’ятає, як ти на нього кидався.

— І ще раз кинусь. — Семен підвівся, пішов був у свою кімнату. — Ех, Альоша, революція через це гине, що вас розворушити трудно… Корнілова вам мало? Гайдамаків, німців мало? Чого вам ще? — Він раптом замовк. — Стривай…

Надворі почулося бурмотіння, важко, невпевнено затупотіли чобітьми. Пролунав злий жіночий крик: «Пусти!..» Потім — метушня, сопіння, і знову, ще голосніше, як від болю, закричала Мотрона: «Семене, Семене!..»

На кривих ногах, шалено вискочив Семен з хати. Олексій тільки схопився за лаву, залишився сидіти, — однаково, він знав, що буває, коли так кидаються люди. Подумав: «Недавно в сінях сокиру залишив, нею значить…» Диким голосом крикнув Семен на дворі. Почувся хрусткий удар. На дворі щось зашипіло, забулькотіло, важко повалилось.

Увійшла Мотрона, біла як полотно, тягла за собою хустку. Прихилилась до печі, дихаючи високими грудьми. Раптом замахала руками на Олексія, на очі його…

На дверях показався Семен, спокійний, блідий:

— Брате, допоможи, занести його треба куди-небудь, закопати…

V

Німецькі війська дійшли до рубежів Дону й Азовського моря і зупинилися. Німці оволоділи багатющим краєм, більшим, ніж уся Німеччина. Тут, на Дону, так само, як і на Україні, німецький головний штаб негайно втрутився в політику і зміцнив велике землеволодіння — станичників, багате козацтво, яке лише років чотири тому нахвалялося з наскоку взяти Берлін. Ці самі кремезні, з червоними лампасами, широколиці козаки, дужі, наче з сталі вилиті, здавались тепер свійськими овечками.

Ще німці не підходили до Ростова, як уже десятитисячна козача армія під командою похідного отамана Попова кинулась на донську столицю Новочеркаськ. У кривавому бою на високому плоскогір’ї — над Доном — червоні козаки Новочеркаського гарнізону й більшовики, які надійшли на той час з Ростова, почали перемагати донців. Але справу вирішив фантастичний випадок.

З Румунії пішки йшов добровольчий загін полковника Дроздовського. 22 квітня він несподівано вдерся в Ростов, тримав його до вечора і був вибитий. Дроздовці йшли степом — шукали корніловську армію. В дорозі, 25 квітня, почули під Новочеркаськом шум битви. Не питаючи, — хто, чому й чого б’ється, — повернули до міста, врізалися з броньовиками у резерви червоних і зчинили страшний переполох. Побачивши допомогу, що звалилася наче з неба, донці перейшли в контратаку, завернули і погнали червоних. Новочеркаськ був зайнятий. Влада від ревкому перейшла до Кругу порятунку Дону. А потім підійшли й німці.

Під їх заступництвом Козачий круг у Новочеркаську, — куди німці, розумно зробивши, не ввели гарнізону, — вручив отаманський пернач генералові Краснову, — як він сам висловлювався: «Особистому другові імператора Вільгельма». Задзвонили в усі дзвони в соборі. На величезному брукованому майдані перед собором станичники закричали: «Ура!» І сиві козаки говорили: «Ну, в час добрий».