Читать «Ходіння по муках» онлайн - страница 155

У січні, щоб запобігти весняній кампанії, був підписаний наступ на північному фронті. Бій почався під Ригою, в холодну ніч. Разом з відкриттям артилерійського вогню — зірвалася снігова хуртовина. Солдати йшли в глибокому снігу, серед завивання хуртовини і полум’я снарядів, що рвалися ураганом. Десятки аеропланів, що вилетіли в бій на підмогу наступаючим частинам, вітром прибивало до землі, і вони в імлі снігової бурі косили з кулеметів ворогів і своїх. Востаннє Росія намагалась розірвати залізне кільце, що здавило її, востаннє російські мужики, одягнені в білі савани, гнані полярною заметіллю, билися за імперію, що охопила шосту частину світу, за самодержавство, котре колись збудувало землю і було грізним для світу, а тепер стало лише пережитком, який надто довго затягнувся, історичним безглуздям, смертельною хворобою всієї країни.

Десять днів тривав запеклий бій, тисячі людей полягли під заметами. Наступ був спинений і завмер. Фронт знову застиг у снігах.

XXXV

Іван Ілліч збирався на різдво поїхати в Москву, але замість цього дістав заводську командировку в Швецію і повернувся звідти аж у лютому; зразу ж він виклопотав триденну відпустку і телеграфував Даші, що виїжджає двадцять шостого.

Перед від’їздом довелося цілий тиждень чергувати в майстернях. Івана Ілліча вразила зміна, що сталася за його відсутність: заводське начальство стало, як ніколи, ввічливим і дбайливим, робітники ж такі були всі злі, що от-от, здавалось, вдарить хто-небудь об землю ключем і крикне: «Кидай роботу, виходь на вулицю…»

Особливо хвилювали їх у ці дні звіти Державної думи, де йшли дебати у продовольчому питанні. З цих звітів було ясно видно, що уряд, ледве зберігаючи спокій і гідність, з останніх сил відбивається від нападу, і що царські міністри розмовляють уже не як чудо-богатирі, а людською мовою, і що промови міністрів і те, що говорить Дума, — неправда, а справжня правда на язиці у всіх: зловісні й темні чутки про загальну, і то найближчим часом, загибель фронту й тилу від голоду і розрухи.

Під час останнього чергування Іван Ілліч помітив особливу тривогу в робітників. Вони щохвилини залишали верстати й радились — видно, ждали якихось звісток. Коли він спитав у Василя Рубльова, про що радяться робітники, Васька раптом зі злістю накинув на плече ватяного піджака і вийшов з майстерні, грюкнувши дверима.