Читать «Ходіння по муках» онлайн - страница 154

— Тьху ти, яка гидота, — пробурмотів Іван Ілліч, що стояв усі ці хвилини, затамувавши подих. Він пішов до містка, але скільки не придивлявся з нього, — в чорній великій ополонці під мостом нічого не було видно, тільки булькотіла смердюча й тепла вода із стічної труби.

— Тьху ти, яка гидота, — пробурмотів знову Іван Ілліч і, кривлячись, пішов тротуаром вздовж каналу. На розі він знайшов нарешті візника, промерзлого старезного дідка на губатому коні, і, коли, сівши в санки і застебнувши мерзлу запону, заплющив очі, все тіло його загуло від втоми. «Я люблю, оце істинно, — подумав він, — що б я не робив, якщо це від любові, — це добре».

XXXIV

Згорток у рогожі, скинений трьома людьми з мосту в ополонку, був тілом убитого Распутіна. Щоб умертвити цього неймовірно живучого й дужого мужика, довелося напоїти його вином, до якого був підмішаний ціаністий калій, потім вистрілити йому в груди, в спину і в потилицю і, нарешті, розміжчити голову кастетом. І все-таки, коли його тіло було знайдене і витягнене з ополонки, лікар встановив, що Распутін перестав дихати аж під льодом.

Це вбивство було ніби дозволом для всього того, що почалося через два місяці. Распутін не раз говорив, що після його смерті завалиться трон і загине династія Романових. Очевидно, в цій дикій і шаленій людині було те невиразне передчуття лиха, яке буває у собак перед смертю в домі, і він насилу помер — останній захисник трону, мужик, конокрад, несамовитий бузувір.

Після його смерті в палаці запав зловісний смуток, а по всій землі радіння; люди поздоровляли одне одного. Микола Іванович писав Каті з Мінська: «Тієї ночі, коли була одержана звістка, офіцери штабу головнокомандуючого зажадали, щоб у гуртожиток було принесено вісім дюжин шампанського. Солдати по всьому фронту кричать «ура»…»

Через кілька днів у Росії забули про це вбивство, але не забули в палаці: там вірили в пророкування і з похмурим розпачем готувалися до революції. Таємно Петроград був поділений на сектори, від великого князя Сергія Михайловича зажадали кулеметів, коли ж він відмовився їх дати, то їх виписали з Архангельська чотириста двадцять штук і розмістили на горищах, на перехрестях вулиць. Було посилено тиск на пресу, газети виходили з білими шпальтами. Імператриця писала чоловікові розпачливі листи, стараючись пробудити в ньому волю і твердість духу. Але цар, як зачарований, сидів у Могильові серед вірних, — у цьому він аж ніяк не сумнівався, — десяти мільйонів штиків. Жіночі бунти і зойки у петроградських чергах здавались йому менш страшними, ніж армії трьох імперій, що давили на російський фронт. В той же час, таємно від царя, в Могильові начальник штабу верховного головнокомандуючого, генерал Алексєєв, готував план арешту цариці і знищення німецької партії.