Читать «Зоряний єгер» онлайн - страница 49

Я вже не сумнівався, що хтось третій свідомо чи несвідомо винен у тому, що Бурцен і Аніта зняли шоломи й… пірнули в озеро.

Озеро… Кілька разів під’їжджали ми з Набілем до самого яру, схожого на пересохлий покинутий кар’єр. Коли б не старі відеозаписи та крихітний водограй джерела на дні, ми нізащо не впізнали б у цьому котловані загадкове озеро. Те саме, що розливається тут лише в одну пору року — в двадцять шостий сезон. Розливається, щоб перед початком нового циклу висохнути. Те саме озеро, яке так чи інакше прийняло, забрало чи пожерло два людські життя.

Сезон, який переживала Мегера, можна було без вагань назвати сезоном пробудження озера.

З кожним днем калюжка збільшувалася, росла, рівень води піднімався, і калюжка ця все більше нагадувала звичайний земний ставок.

По краю озерця заколихалася синяво-зелена ряска. Козирки насичених вологою берегів затягнуло рожевою павутиною незліченних корінців, а ґрунт навколо висохлого котловану, все ще брудно-коричневого кольору, як і всюди, затягнувся обрідною травичкою. Трохи віддалік, метрів за двадцять від озера, починався «буш» — невисокий чагарниковий ліс. Його населяли літаючі, бігаючі, повзаючі. Щогодини мегеріанська фауна ставала все дивовижнішою, різноманітнішою. І в цьому прогресуючому розмаїтті видів угадувалася система. Одні пожирали других; не встигнувши перетравити жертву, хижак сам потрапляв комусь на обід. Через день ледачих трепангів, незграбних стрибаючих черепах уже не було видно. На зміну їм прийшли більш пристосовані потвори, але й від них не залишилося й сліду: життя на Мегері ускладнювалося з вражаючою швидкістю. Перед нами промайнув калейдоскоп найнеймовірніших створінь. Останнє покоління тварин, що з’явилися два дні тому, після чергового рясного дощу, відрізнялося від попередників великими розмірами, здатністю до мімікрії й майже нестримною агресивністю.

Мегеріанські мешканці намагалися нападати на нас і раніше, але то були помірно крупні особини, і ми зброю не застосовували, повністю покладаючись на захисне поле. Було навіть цікаво випробовувати власну витримку: нічого не роблячи, дивитися, як на тебе мчить чергова груда кігтів та ікол.

У день дощу на мене кинувся вепр із прямими гострими іклами, але на відстані витягнутої руки звір натрапив на захисне поле, яке повністю поглинуло енергію удару. Коли я обернувся на шум, кабан уже бився в конвульсіях.

Професор, поза сумнівом, бачив усе від початку до кінця, але не вистрілив. «Ну й витримка, — подумав я. — А раптом захисне поле відмовить?»

Як завжди, ми залишили кеб на галявині, щоб дарма не знищувати рослинність, і рушили пішки, зрідка перекидаючись словами. Сааді не відривав очей від психоіндикатора. Прилад висів у нього на грудях, і професор раз у раз спотикався. Коли Абу-Фейсал перечепився за чергове кореневище, з дерева раптом просто йому на голову спланерувала прозора медуза.