Читать «Зоряний єгер» онлайн - страница 34

— Хто маскував форстанцію? Ви, професоре? — запитав я, силкуючись розгледіти в кургані, на який указував компас, хоч якусь ознаку людської діяльності.

— Кібер, — дещо сухо відповів Набіль. Напевно, вирішив, що я критикую. — Ідея Фелікса. Я наполягав на підземному варіанті.

Я штовхнув пальцем кнопку, вмикаючи звуковий перетворювач.

— А пароль? Пароль усе той самий? — стривожився раптом Сааді.

— Той самий, той самий, — запевнив я його.

До всіх наших форстанцій, де б вони не знаходилися, встановлений раз і назавжди єдиний звуковий ключ, який не загубить навіть найнеуважніший дослідник.

— Зе-е-мля! — з деяким протягом, урочисто й водночас невпевнено, немов побоюючись, що бункер не відчиниться, промовив Сааді.

Спочатку нічого не сталося. Відтак на кургані захвилювалася трава, в основі горба з’явилися тріщини. Вони почали рости і з’єднуватися, утворюючи правильний прямокутник. З куща, що провалювався у тріщину, виплигнув пелехатий птах, метушливо залопотів недорозвиненими крилами й «побіг» по повітрю, ледь торкаючись лапами стебел. Прямокутник остаточно виділився, стінка слизнула вгору, і перед нами відкрився ледве освітлений вузький коридор.

— Ну, чого ж ви баритеся, — нетерпляче торкнув мене за плече Сааді, — в’їжджайте!

Попереду тьмяно замерехтіли червонуваті вогні, що нагадували тліючу грань. Схожість підсилювало тремтіння гарячого повітря, що ринуло з поверхні у прохолодне приміщення.

— Ви були колись у російській лазні, Набілю?

— Ні. А що?

— У російській лазні є така зала, іменована «передбанником». Там переводять подих після заходу в парню. Так от, цей шлюз нагадав мені передбанник.

— Знаєте, Лесю, давайте потім про лазню. Їдьте!

Я натиснув педаль, і модуль поволі вкотився на стикувальну турель. Двері за нами зачинилися, і відразу загуділи потужні насоси, виганяючи мегеріанську пару з передбанника форстанції.

Дивна зірочка росла, поки не зрівнялася яскравістю й розмірами з двома застиглими в небі місяцями. Відтак зірочка несподівано зникла й випірнула вже біля самої поверхні, зависнувши дивною виблискуючою сочевицею. Ніщо не вказувало на те, що літаючої сочевиці слід остерігатися. Але мегеріанський птах забився в кущі і звідти з наростаючою тривогою спостерігав за прибульцем. Коли ж «сочевиця» завмерла, прикидаючись неживою, птах ворухнувся. І тут земля тріснула під ним і поповзла, розриваючи кущ, що сховав його. Не в змозі більше стримувати страх, скуйовджений птах вискочив зі схованки, метушливо залопотів крилами й кинувся, ледве торкаючись лапами травинок, назустріч вітрові, що потягнув з пустелі.