Читать «Зоряний єгер» онлайн - страница 130

Григорій Тьомкін

— Тобто що значить «ні»? — навіть похлинувся від обурення Бурлака. — По-твоєму, він що, з голоду носиться лісом і всім зустрічним черепи трощить? А може, невідома розумна істота на трипалих копитах здійснює свої естетичні відправлення?

— Зрозумійте мене, Грауффе, — сказав Стас. — Я, як еколог, не маю права безсторонньо спостерігати, коли хтось винищує все живе на своєму шляху. Я відряджений сюди не спостерігачем, мій обов’язок — охороняти навколишнє середовище, захищати природу Анторга.

— Від кого, Стасе? Від людини? Чи й від тих, про кого ви анінайменшої гадки не маєте?

— Від усього, що їй чуже. Скрізь у Всесвіті безглузде руйнування чуже живій природі.

— Вовків на Землі теж у свій час вважали руйнівниками. І вбивали, і розводили, і знову вбивали, і знову розводили…

— Не перекручуйте, Грауффе. У той час на Землі чинилося багато помилок. Вовк убиває, щоб з’їсти.

— А для чого вбиває трипалий, вам незрозуміло, і тому ви оголошуєте його чужим елементом і засуджуєте на смерть. Хто дав вам право судити незрозуміле?

— Людина достатньо розумна, щоб уявляти, що на користь тваринному світові, а що явно на шкоду. Тим більше на такій планеті, як Анторг, де можна проводити певні аналогії з Землею…

— Але ви ж самі стверджували, що аналогії суто зовнішні.

— Та все ж схожість є. Достатня, принаймні, для того, щоби втрутитися, коли тваринам загрожує загибель, і врятувати їх.

— Якщо на той час залишиться у що втручатися, — не втримавшись, доточив Бурлака. — Не нова позиція, Глене: дивитися, як коїться зло, і не протидіяти.

Запала мовчанка. Сидячи на землі, Стас почав затягувати шнурівки на черевиках. Грауфф видивився на стволі своєї рушниці мікроскопічну плямку й почав стурбовано відтирати її рукавом.

— Уявляєте, Стасе, і з цим чоловіком я вже тридцять років ходжу на полювання, — намагаючись розрядити атмосферу, жартівливо поскаржився Бурлака. — Іноді важко повірити, що він — потомствений мисливець…

— Так, я мисливець, — відгукнувся Грауфф. Голос його знову зазвучав різко. — І лікар, якщо ти пам’ятаєш. А тому поважаю і життя, і смерть. З тієї ж причини під смертним вироком, який ви винесли трипалому, не підписуюся. Не хвилюйся, Вікторе, — попередив він уже ладне зірватися з губ Бурлаки питання, — я піду з вами. І якщо побачу першим, уб’ю його…

— Тихо! — Стас застережливо підняв руку з розкритою долонею і прислухався.

Попереду, метрів за сто від них, ледь чутно хруснула гілка. Через декілька секунд тріск повторився, цього разу трохи лівіше і ближче. Очевидно, крізь кущі пробиралася якась дрібна тварина. Стас уже збирався сказати мисливцям, що це не той, кого вони шукають, аж раптом тварина побігла швидше: похрускування гілок злилося в безперервний тріск.

— За ним хтось женеться, — шепнув Бурлака.

Тепер у тріску чагарнику, окрім легкої, ковзаючої ходи невеликого звірка, виразно розрізнявся і чийсь важкий швидкий тупіт, немов кінь клусом скакав через ліс.

— Трипалий! — видихнув Бурлака і кинувся навперейми біжучим тваринам, не чекаючи команди еколога.