Читать «Зоряний єгер» онлайн - страница 120

Зробивши декілька гребків веслами, схожими на тенісні ракетки, Бурлака озирнувся, але темрява вже розчинила і його супутників, і береги, й саму річку…

Ніч ніяк не хотіла відходити, віддавати злиті в тугу чорну нескінченність небо, воду, ліс, і немов чулося в повітрі, як перекочуються могутні, невидимі м’язи пітьми, які щосили силкувалися втримати сонце за обрієм. Але ніч почала втомлюватися, і стали танути, мов сніжинки на теплій землі, в посвітлілому небі зірки, обережно лягли на воду перші, ледь помітні відблиски; розпливчасто, немов проявляючись на фотопапері, з нізвідки виникли обриси лісу. У чагарниках надсадно закрякала качка, їй тут-таки відповіла друга, басовитіша, відтак до розмови долучився третій голос, і нараз весь берег, уся річка вибухнули тисячоголосим хором, співаючим, клацаючим, кумкаючим…

Приголомшений цим несподіваним концертом, Бурлака завмер, стискуючи в руках рушницю, і до різі напружив очі, силкуючись розгледіти на воді хоч одного з невидимих учасників. Щось зі свистом промайнуло над човном. Він швидко перевів погляд угору, але було ще надто темно. Тіні, майже примарні силуети з’являлися і зникали перш, ніж він устигав звести рушницю. Рано, умовляв він себе, ще зарано. Марно поки стріляти. Вдалині ніби стукнув хтось обухом по дуплистому стовбуру. «Ну ось, — подумав Бурлака, — Глен уже стріляє. Убив, напевно. Завжди йому таланить!» Просто над головою в нього залопотіли крила. Не намагаючись цілитися, Бурлака вистрілив навскидь і прислухався, чи не пролунає сплеск падаючого птаха. Але лише луна прокотилася по воді, ударилася об лісову стіну й повернулася назад слабким відгомоном. Схибив!

Невдача дещо охолодила Бурлаку. Він вирішив більше не стріляти, поки не розвидниться як слід.

Світало тепер уже швидко, день нестримно тіснив ніч, примушуючи її бліднути. Птахів як і раніше літало багато, але Бурлака вже міг розгледіти, що в більшості своїй це дрібнота: довгодзьобі пташки, схожі на куликів. Витрачати свою «квоту» на цих мух він не збирався. Інша річ — знаменита анторгська качка. Прославили її дві чудові якості. По-перше, вона була безцінним мисливським трофеєм завдяки своєму оперенню. Строкате, яскраве, таке, що довго не втрачає свого забарвлення, воно має властивість при інфрачервоному підсвічуванні світитися в темряві всіма барвами веселки. Лічені мисливці можуть похвалитися тим, що у вітальні в них висить опудало анторгської качки. По-друге, з розповідей знавців, м’ясо анторгської качки — казковий делікатес, воно поєднує в собі соковитість і білизну курки, ніжність та аромат тропічних фруктів і ні з чим не порівнянний, п’янкий смак лісової дичини.

Бурлака пригадав свою колекцію, зібрану з ретельністю й любов’ю за три десятки років.

Думки його перервав посвист крил. Було вже зовсім світло, і Бурлака виразно побачив, як просто на нього, шумно розтинаючи повітря, клином летять чотири крупні анторгські качки. Він затамував подих, палець ліг на спусковий гачок: ще трохи, і вони будуть над ним. Проте качки помітили човен і останньої миті повернули до правого берега. Не перешиковуючись, усе так само — одна позаду й дещо лівіше від попередньої — птахи виконали розверт швидко і плавно, з синхронністю спортивних космояхт. Однак та, що летіла останньою, в результаті маневру опинилася від мисливця на відстані пострілу. Бурлака знову відчув у грудях знайомий холодок — цього разу, в передчутті успіху, неспішно підняв рушницю.