Читать «Підняти вітрила!» онлайн - страница 9

— Та невже! — вигукнув стерновий, не обертаючись до прибулих. — Аби я не залишив його на Червоному морі, то з голосу міг би сказати, що це Антон Лупан!

При цих словах він повернув голову і ледь не вдарився об стелю, бо був майже вдвічі вищий, ніж Ісмаїл.

— Свята прародителько, та це ж таки він! — вигукнув, то бліднучи, то червоніючи. — Звідки ви тут, пане? Невже з нечистим злигалися?

Антон Лупан пильно глянув на нього і прояснів на обличчі:

— Невже це ти, Герасім-контрабандист із роду шахраїв і дурисвітів?

— Так, це я, пане, ви можете кричати скільки завгодно, я тут не боюсь нікого. То в Порт-Саїді я попросив би говорити тихше: мені дуже не подобаються арабські в'язниці.

Вони потиснули один одному руки, потім щиро обнялися, як двоє давніх друзів після довгої розлуки.

— Братове, — почав Герасім, тепер уже грецькою мовою, обернувшись до своїх, які здивовано витріщили на них очі. — У сімдесят восьмому році я й мій брат Панаїт були в Порт-Саїді на арабському кораблі…

— І переправляли гашиш! — урвав його мову Антон Лупан.

— Але то був лише приробіток, пане. Не міг же я вдовольнятися тими десятьма піастрами на місяць, які платив мені жаднюга-капітан.

— Сідати обідати! — ще раз запросив Ісмаїл новоприбулих.

Люди з екіпажу посунулись на лавах обабіч столу, вивільняючи місце для гостей. Ієремія залишив торбу біля трапа, але з мушкетом не розлучився, так і сів, тримаючи його під лівою рукою.

— Як я вже вам казав, братове, — вів далі Герасім, — це було в сімдесят восьмому році, ми чекали в Порт-Саїді вантаж до Бербери. Стоїмо біля причалу, а довкруг нас снують безліч суден та баркасів — і турецьких, і грецьких, і арабських. А народу на причалі видимо-невидимо — купці, носії, моряки, роззяви, жебраки. Біля нас пришвартувалася шхуна якогось Гусейма, а в цього Гусейма була сестра, Аднана, яку він бив щодня. Чому він бив її і навіщо возив із собою по морях — хто міг знати? В арабів не так, як у нас, не спитаєш, не вивідаєш, а коли подивишся трохи довше, ніж слід, то можеш одержати ножаку в горлянку… Отож одного ранку Гусейм знову взявся чубити свою сестру. Дівчина не плакала, тільки скрипіла зубами та виблискувала ненависно очима: видно, горда, хоч з вигляду й дитина. Ми ж на це навіть дивитися не ризикували. Тільки поглядали краєчком ока та мовчки лаялись. А одного разу якийсь молодик, бачте, ніби глузд стративши, зупинився на причалі, почервонів, потім метнувся на трап, скочив на палубу і одним ударом кулака в щелепу звалив араба за борт, мов тюк. Жаль, що поблизу не було жодної акули; витягли люди цього мерзотника!.. І той юнак, який зробив це, ось він, перед вами.

Усі повернули голови до гостя й почали з цікавістю розглядати його. Бо кожному, хто подорожував там чи хоч чув із розповідей про тамтешні звичаї, це видасться неймовірним. Ієремія, хоч і не все зрозумів з грецької мови, теж витріщив очі на Антона Лупана, забувши навіть про барана. Виходить, новий його пан — людина, яка стрічається не щодня. Тепер він був радий, що пішов разом з ним, бо ще донедавна думав, що вночі, попоївши смаженої баранини, він тихенько дасть драла, адже це йому нічого не варто.