Читать «Ловці манекенів. Про що розмовляють закохані» онлайн - страница 90

День збіг у метушливих турботах, хоча майже нічого суттєвого, крім звіту про практику, не зробив. Отже, я мав повне право повторити слова древніх «Amici, diem, perdidi» — друзі, я втратив день.

Відбулась редакційна «летучка». Хвалили мої репортажі «У степу під Очаковом» і «Там, де три тополі». Останній я написав після поїздки з Олею. І від нього, як сказав оглядач, віяло закоханістю автора в описаних людей. А я подумав: не так у людей, як в Олю.

Завтра ми прощаємося з Південнолиманськом.

Сиджу в парку, чекаю Олю.

За Інгулом сідає сонце. Рожевіє, ніби розмите аквареллю, небо, золотяться краї купчастих хмар. Гасають ластівки. Повітря темніє, наче олово.

Сутеніє…

КОНСПЕКТ ЧЕТВЕРТИЙ

Я вдома, у Засупоївці. До села під’їжджав гарбою. Ішов пішки від станції, а в полі зустрів колгоспного фуражира, що віз на ферму сіно.

— Студент? — почав він розмову, наче не знав, де я вчуся. У селі ж кожен — як на долоні.

— Студент, — кажу.

— І ким же ти станеш, студент, коли вивчишся?

— Газетярем.

— Себто як: газети розноситимеш? Навіщо ж учитись? Лазар Берковець он зовсім дурний, а розносить. Там великого ума не треба. Аби не пив, щоб не розгубив у дорозі.

Фуражир засміявся.

— Лазар — листоноша, а не газетяр. Я вчуся не для того…

— А для чого?

— Щоб робити газети, писати в них…

— Ну, роби, роби. Буде що курити, бо з папером тепер сутужно. Да, а ти знаєш, яка різниця між районною і обласною газетами, студент?

— То — районна, а то обласна…

— От і не знаєш, — зрадів фуражир, що загнав мене на слизьке. — Та рветься вздовж, а та — впоперек… Хи-хи…

«Тепер усі грамотні, всі газети читають», — сказав би на моєму місці Грицько Розбишака. Я ж мовчав, не звертаючи особливої уваги на глузливий тон фуражира. Я думав про домівку…

Ось і знайомий поворот, село! Рідна вулиця, рідна хата.

Мати вибігла назустріч:

— Ой, сину, який ти худий!..

Домівка. Як добре, що ти є. І як хороше хоч зрідка навідуватись до тебе.

ЛИСТ ДО ОЛІ

«Привіт тобі з Засупоївки. Не була ніколи в Засупоївці? Тоді ти не знаєш, що це таке! Це тобі не Сви-нівка — Варя казала, що є таке село біля її Рутнівки — і навіть не… Ні, про твоє рідне гніздо нічого лихого не казатиму, бо теж не бував у ньому, і ще, чого доброго, ображу твій місцевий патріотизм.

Що роблю дома?

Ходжу в колгоспний сад, дещо пишу, допомагаю матері по господарству і водночас досхочу тішуся чарами природи. Надто ввечері. Ти знаєш, які вечори в селі? Мабуть, знаєш… Люблю їх, з вербами і тополями, з місяцем, що як діжа посеред неба, з дівочими співами, що линуть з-за греблі, і… з самими дівчатами. Шкода тільки, що серед них нема тої, яка зробила б вечори ще чарівнішими, ще милішими.

Де ж вона та, що краща і місяця, і зір, і тополь?..

Знаю, та…

Новини такі.

У Славгороді бачив Лебедя: оженився і має направляти весільний поїзд в Олександрію. Казав, сповістить телеграмою, щоб їхав до нього бояринувати.

Може, поїдемо, га?

Чув про турне Розбишаки по «південних губерніях». Кажуть, вирушив у мандри без копійки в кишені. От Розбишака! Хвалю за хватку.