Читать «Ловці манекенів. Про що розмовляють закохані» онлайн - страница 89

…Зараз пригадую, що розповідала Ксеня Андріївна, і думаю: це ж тема… Тема для оповідання.

«Варю! Хороша, мила Варю!

Що ти сохнеш за ним? Що побиваєшся? А знаєш, що він сказав про тебе? «Потрібна вона мені, як п’яте колесо до воза». Та хіба сама не бачиш: він тільки дурить тебе, а сам сьогодні з одною, завтра з другою. І в Ленінграді в нього є. Ти знаєш: Алла. Вона приїздила відпочивати на літо в його село. Там вони й познайомились. Тепер листуються. Плюнь на нього, мила Варю. Не тільки світу, що в вікні. Та і який то світ побачиш з ним? Завжди тягатиметься за спідницями, а ти лише вроду свою зсушиш та долю загубиш. Твій друг».

Такого анонімного листа одержала Варя перед поїздкою до Кривого Рога. Настрій у неї кепський.

Втішав її, як міг. Казав, що це хтось навмисне намагається посварити її з Віталієм. Пригадую, що навесні виникла така ідея в хлопців: пожартувати. Хто ж був Ще при тій розмові? Ага, Бабашкін, Гальопа, я і Цап-Цапенко… Бабашкін розповів пригоду з анонімкою: від імені якоїсь студентки хлопці написали молодому викладачеві листа. Викладач повірив і… одружився на тій студентці. «Давайте й ми так… Щось у нас весілля ще не було…»

Ця витівка дуже тішила Гальопу.

Невже він?

…Увечері довго гуляв з Олею. Бурхав у верховітті дерев вітер, шумів таємниче листом… Живі імпульси перебігали з крони на крону, наче якась невидима істота стежила за нами, хотіла знати, як ми поводитимемось, про що говоритимемо.

Оля розповідала про своє шкільне кохання — наївне, як і в кожного, скороминуще, але пам’ятне. її хлопець — капловухий і кирпатий — написав цілий альбом ліричних пісень, розмалював його, а той альбом потрапив до вчительки. Скандал був на всю школу!

Цікаво: чи пам’ятатиме коли-небудь Оля оцей вечір, листяний шелест, мою несміливість?.. Чи потрібен був я їй, коли вона розповідала про себе, чи вона просто хотіла вибалакатись? А я чи хтось інший був би на моєму місці — то несуттєво?..

Довго не спав.

А вранці Ксеня Андріївна:

— Облиш про них думати, Юрію. Хай їм грець!

— Кому?

— Дівчатам.

— Звідки ви дізналися, що я про них думаю?

— Хто не був молодий, той не був дурний. А в мене вже коси побіліли.

Радила вона мені, я — Варі. Та одне діло — радити, й зовсім інше — самому опинитися в біді кохання.