Читать «Ловці манекенів. Про що розмовляють закохані» онлайн - страница 69

— А ти думав: за тортом побіг? — влучив у паузу Грицько Розбишака.

Треба сказати, що справжнє прізвище Розбишаки — Гончаренко. А Розбишака — псевдонім, яким він підписується в стінній пресі. Нове прізвище причепилося до нього, як реп’ях до псячої шерсті. У характері Гончаренка таки щось є розбишацьке. Не в самій поведінці, а в судженнях — плутано викличних, часто навмисне загострених.

Віталій не зважив на цей постріл з-за рогу.

— Десятий клас я закінчив малим-малим. Як наш Мусік. Це я виріс уже в редакції…

— Гонораром вихарчувався, — не лишився в боргу Мусій Шапковал. Пристукуючи доміно, він не зважив за потрібне навіть обернутися.

— Локатори — не вуха, — жбурнув тут же камінець у його город Віталій. — На підказках натренував…

— Калі ти штось хочеш сказаць, не збивайся, — нетерпляче піддав жару Михась. — Валі про себе!..

— Та валю, валю, — засміявся Віталій. — На стаціонар, значить, братики, я не вступив, але за університет ухопився хоч одною рукою, як Гарбузик за турнік…

Гарбузик працював у райспорткомітеті і на вступні екзамени приїхав, як казали, на білому коні: груди в значках — волейболіст другого розряду, стрілець і гімнаст, легкоатлет-відмінник і таке інше, а в перший же день навчання у спортивному залі не міг і трьох разів підтягнутися, повис на турніку, мов ліверна ковбаса. Реготав увесь зал!

— Минуло надцять днів, — продовжував тим часом Віталій. — Редактор вивісив наказ: зарахувати товариша Гайдука на посаду коректора… Я — гоголем додому. «Мамо»,— кажу. «Що, сину?» — «На півтищі влаштувався!..»

— Тобто на теперішні — п’ятдесят? Ой не можу, дайте води! — реготав Михась.

— На п’ятдесят…

Віталій звісив з ліжка ноги і дивився кудись повз нас, мабуть, у дзеркало своєї біографії: ще куцої — на піваркуша з шкільного зошита, не більше, але вже чимось для нього значної, пам’ятної.

— …Стою перед матір’ю, — худий, малий, у лахматому піджаці, поли ледь долівки не торкаються, а вона: «Ой, синку, розумний ти в мене…»