Читать «Ловці манекенів. Про що розмовляють закохані» онлайн - страница 52

Гантелі випали з його рук — грюкнули об підлогу…

Аркадію, блідому, остовпілому, з одвислою нижньою щелепою, Тополюк більше нічого не сказав. Сподівався, хлопець збагне, наскільки серйозне застереження. Залишив квартиру Апостолових. «Москвич» Бухова вже стояв біля першого під’їзду будинку № 24, де жили Біронські. На лаві сиділи жінки, товпилися чоловіки. Мабуть, довідалися про смерть Ігоря.

Євген туди не пішов — поспішав перевірити свідчення Аркадія. Отож у першу чергу зустрітися з тренером Кондруком, потім — в кафе «Дружба», до його батьків на завод, у школу. Весь час думав: які ж будуть наслідки експертизи? Що таїлося в тому коричневому зошиті й аркуші паперу, знайдених на місці події?

Апостолов не збрехав: справді тренувався з Біронським, повернувся додому о дев’ятій вечора і не залишав квартири. В кафе не заходили. В школі поводились як слід. Тополюк ще навідався в дубовий гай, попитав там людей, чи їм не впало у вічі щось підозріле, чи не бачили чужої людини. Про це ж питав мешканців у дворі. На жаль, нічого втішного. Вбивця Біронського як з’явився непомітно, так і зник.

Євген добряче намотався по місту. Кілька разів дзвонив Бухову — цікавився новинами. Слідчий теж очікував актів експертизи. Нарешті о 17.05 Денис кинув два слова: «Принесли, приходь», — і поклав трубку. Євген, не гаючи часу, подався на тролейбусну зупинку.

Тополюка охопило збудження, мовби перед вирішальним двобоєм. Передчував — не сьогодні-завтра справу закінчать. Хай досі не вийшли на Кривого, на вбивцю Біронського, але підсвідомо відчував — скоро, скоро… Лише бракувало якогось факту, свідчення, наче художнику останнього мазка для завершення картини.

Євген позирнув на вікно кабінету Бухова — відчинене, але Дениса у ньому не було. Звісно, отримавши акти експертизи, він переглядав їх, вивчав, співставляв із фактами, робив припущення і висновки, — не відірвешся від стола. Он під кулястим декоративним деревом і його «Москвич». Значить, до гуртожитку Євген не їхатиме трамваєм — Денис обов’язково підкине. Це вже у нього зробилося правилом: після викриття банди крадіїв автомобілів (вони кілька разів намагалися вбити Тополюка) Бухов, якщо засиджувались до темряви, підвозив оперуповноваженого додому.

Слідчий сидів за столом. Зустрів Євгена замисленим, сумним поглядом. Вентилятор на сейфі гнав пругке повітря, і на маківці Дениса ворушилося волосся. Перед Буховим лежала справа за № 354, коричневий зошит і обласна газета.

— Ти не стомився? — несподівано запитав Денис, здогадуючись, що Євген мало спав цієї ночі.

— Чи вперше? — стенув Тополюк плечима. — Апостолов сказав правду: о дев’ятій вечора він повернувся з тренування і вже не виходив з квартири.

— А Біронський вийшов о десятій прогулятися перед сном. Мати наказала взяти ключі, щоб не будив їх. д вранці приготувала сніданок і пішла на роботу, не заглянувши до його кімнати. Вважала — спить Ігорок. Батькові теж пізніше вставати, отож не тривожились, поки та жінка… Його вбили між двадцять другою і двадцять третьою годинами якимсь тупим предметом, схоже, молотком, — повідомив слідчий факти, які, звичайно, встановила експертиза.