Читать «Ловці манекенів. Про що розмовляють закохані» онлайн - страница 32
Віктор Тимчук
— Тепер, Денисе, нам залишилося відповісти на кілька головних запитань. І тоді, можливо, справі кінець.
— На які саме? — слідчий потягся до стола й взяв з-під паперів золоту брошку-вітрильник, помилувався нею. — Ну-ну, я слухаю.
— Де взяв імперіал Шейх? Хто Кривий і Сивий? Останніх слід розшукати, — додав Євген.
— Стержневі питання і взаємопов’язані. Кривий, мабуть, місцевий: добре знає житловий масив, — вголос міркував Бухов. — А от Сивий… Насторожує, що він не з’являвся в залі кафе. Чому? Зайва обережність: не потрапляти на очі друзям Шейченка?
— Мабуть… — Тополюк поглядав на брошку, сяючу в пальцях Дениса. Справжній мистецький витвір: маленький, стрімкий люгер під трьома рейковими вітрилами.
— Вилучив у Римми?
— Вона боїться тримати її вдома, щоб не знайшли батьки. Коштовна річ.
Йому теж закортіло взяти брошку в руки.
— Дай погляну.
Легенька — грамів чотири золота. На зворотному боці защіпка. Євген придивився до вітрил.
— Де твоя лупа?
— А що там? — нахилився до нього слідчий.
Під лупою на кожному вітрилі оперуповноважений виразно побачив вирізблені чимось гострим три літери — В, І і Т. Денис й собі подивився.
— «ВІТ», — прочитав. — Хм, а я не помітив. Маєш гострий зір.
— Напевне, скорочено «Віталій», — сказав Тополюк.
— Другий, за імперіалом, речовий доказ, — зауважив Бухов. — Ще й з автографом.
— Ось ознайомся, — слідчий подав Тополюку грубу теку. — Пам’ятаєш, я казав, що прізвище Біронський мені наче знайоме?
— Казав.
На теці напис: «Про золоті зливки». Євген почав гортати сторінки. її суть: двоє молодиків з вищою освітою — інженер і хімік — скуповували позолочені корпуси годинників і виплавляли з них коштовний метал. Здавалося б, якісь міліграми… Однак, буваючи у відрядженнях в різних містах, вони придбали велику кількість корпусів і виплавили таким чином близько кілограма золота, продали його спекулянтам і махінаторам.
— Читай, де закладки, — порадив Євгенові Денис, щоб Тополюк не гаяв дарма часу.
«З протоколу допиту Кастрафіна В.А.
СЛІДЧИЙ. Скільки ви особисто скупили корпусів?
КАСТРАФІН. Я не лічив.
СЛІДЧИЙ. Чий це блокнот?
КАСТРАФІН. Мій.
СЛІДЧИЙ. Ось у ньому записи: Київ — 93, Львів — 105, Одеса — 201, Запоріжжя — 88. Продовжувати?
КАСТРАФІН. Не треба. Я скупив їх близько семисот штук. Записи робив для звіту.
СЛІДЧИЙ. У кого скуповували?
КАСТРАФІН. У майстрів-годинникарів.
СЛІДЧИЙ. Як же ви їм пояснювали свою покупку?
КАСТРАФІН. Хочу, мовляв, обновити годинники дружині, собі, матері, батькові, тещі.
СЛІДЧИЙ. А в нашому місті у кого ви купляли?
КАСТРАФІН. У всіх майстернях.
СЛІДЧИЙ. Назвіть їх.
КАСТРАФІН. У побуткомбінатівських на площах Перемоги, Гагаріна і Леніна, на автобусному, залізничному і авіавокзалах, при готелях «Поділля», «Південний», «Жовтневий», магазині «Сувенір» і центральному універмазі».