Читать «Ловці манекенів. Про що розмовляють закохані» онлайн - страница 138
Віктор Тимчук
Оля сиділа біля вікна. Чому вона в ці хвилини не поруч зі мною, чому навіть не гляне в мій бік? Як я жадаю, щоб вона зрозуміла Берегового, зрозуміла мене!
А слово лунає за словом. Викладачів змінюють студенти. Поети читають вірші. Дівчата втирають сльози…
І врешті, наче птаха, злітає в аудиторії пісня. Наша лірична, журналістська:
Летять літаки, мчать машини, бредуть пісками каравани, гуркочуть цехи, пилюга стовпом здіймається над житнім ланом, на ракетному полігоні виблискує в променях першої зорі гостроноса ракета — і там, у небі, й серед пісків, на полі й у заводі бачиться скромний мандрівник з блокнотом…
Так, варто жити!
І життя прекрасне.
КОНСПЕКТ ДВАНАДЦЯТИЙ
Дні як сторінки календаря: зірвав — і нема, зірвав — і нема…
Дні як сторінки календаря…
Варя Ремез виходить заміж. Про це знаю лише я. Виходить за Віталія Гайдука. «Нарешті», — полегшено зітхаю. Варя — й поготів.
У Палаці одружень відбулась церемонія реєстрації шлюбу.
Я сидів у вестибюлі, чекав.
Аж ось оголосили:
— Тепер хай пройдуть гості.
Маршем ударила музика.
У зал заходжу я — худий, як тріска. Один-однісінький.
«Оце всі гості?» — вловлюю німі запитання в очах службового персоналу.
Гайдук і Ремез, точніше — відтепер обоє Гайдуки — не хотіли, щоб про цю подію знали на курсі. Може, тому, що Варя вже чекає дитину.
Весілля вони справлятимуть у Віталієвому селі, в Розквітному. А я їду на комсомольську будову — маю доручення журналу, в якому друкувалися мої нариси.
Обіцяю бути на золотому весіллі.
А коли так — треба дожити!
Зайшов у нашу багатотиражку. Гарбузик переписував на машинці свою дипломну. Показав відтиск мого фото, що йде в номер разом з нарисом.
— Тепер, Юрку, тебе точно залишать у Славгороді.
«Дивак!» — подумав я.
Біля університету зустрів Холода і Мусіка.
— Чув? — спитав Холод.
— Що? — спитав я.
— Лариса Короб-Краєць народила сина, — похвалився він.
— От чого досягли наші студенти! — додав Мусік.
Ще одна зустріч. З Михасем Брилем.
— Сьогодні відніс заяву до ЗАГСу.
— З ким?
— З Джульєттою. Хотіли в неділю піти, а я забув паспорт у «періодиці». В понеділок побоялися — важкий день. Пішли у вівторок…
— Щасти вам! — потис йому руку.
Михась ще взимку написав листа в Петропавловськ-Камчаіський, запитував: чи є місце в газеті? Тепер звідти надіслали виклик. Михась поїде на Камчатку з молодою дружиною, з «декабристкою» Джульєттою.
Ще новина: Охмарбай відпустив бороду.
Тосік також перестав голитися.
Випускники!..
Моя любов безсила розтопити кригу Олиного серця.
