Читать «Ловці манекенів. Про що розмовляють закохані» онлайн - страница 107
Віктор Тимчук
Навколо трибуни, наче молодий півник біля старої курки, бігав Овсій Овсійович.
— Це антигромадська акція, товариші. Так, так!.. Річ не в мені. Річ у тому, що товариш Гончаренко відірвався від колективу, у нього нема нічого святого в душі: він піднімає руку на святиню нашу, на альма матер!
Нудненький вихопив з кишені папірця, короткозоро тицьнув собі під носа:
— А чим він займається на лекціях? Ця записка випадково потрапила до товариша Гальопи! І він правильно, товариші, зробив, що не промовчав, передав її у де-Кант…
— Що ж там написано? — зацікавилися в аудиторії.
— «По мосту, що з’єднує містечко Атаки з Могилевом-Подільським, бігла розкуйовджена циганка, лементуючи щось молдавською мовою, мабуть, шукала порятунку на високому березі благодатної Вінниччини. За циганкою гнався розхристаний циган, кидаючи їй навздогін, наче каміння, добірні російські неологізми. А внизу гомоніла, пінилася водами українська ріка Дністер, немов наспівувала голосні пісні…»
У залі гойднулася весела хвиля.
— Та в революцію таких до стіни ставили! — схопився Гальопа.
В аудиторії знявся гамір.
— Що це, самосуд?
— Ви ображаєте студента!
— А він хіба не образив викладача?
— Слово Гончаренку!.. Хай пояснить!..
Нудненький виждав, поки шум трохи стих. Потім сказав кілька фраз про напружену, гостру ідеологічну боротьбу, яка точиться в світі між двома системами, про сучасне міжнародне становище і перейшов до конкретних своїх тез:
— І ось у розпалі цієї боротьби я хочу запитати вас словами Горького: «З ким ви, майстри культури?» З ким ви, товаришу Гончаренко, хочете йти пліч-о-пліч? І чому ви взяли псевдонім Розбишака? Може, поясните?..
— Ну, не буду ж брати я псевдонім — Нудненький…
У залі знову засміялися.
Нудненький зблід. Гальопа стиснув кулаки. І так гнівно подивився, що мені подумалося: коли б його воля та сила, він би цієї миті знищив, зітер Гончаренка в порошок.
Нарешті на трибуну вийшов Гончаренко. Блідий, схвильований. Говорилося йому важко.
— Мене зараз звинувачують в таких гріхах, що єдиною відрадою є думка: добре, що я живу саме в цей час, про який сказав у доповіді Гальопа, що зараз не роки панування культу…
— А що ти знаєш про ті роки? — не витримав Гальопа.
— Я знаю не тільки про ті роки… Я знаю ще й таке Перед війною один, дуже схожий на тебе, Гальопо. районний оратор часто виступав на зборах, нарадах, мітингах, бив себе в груди та кричав, як ти кричиш, високі слова. А німці прийшли — перекинувся до них. старостою став…
— Курсу? — Мусік сидів поруч з Лопухом і не міг пропустити нагоди ущипнути свого сусіда.
— Ну що ти? — сіпнув його невдоволено Лопух, мовляв, як ти можеш так несерйозно поводитись на таких серйозних зборах.
— Поліцейським прихвостнем, — закінчив Гончаренко. — Та я… Та я… Я скаржитимусь… Я за такі аналогії подам на тебе в суд! — зарепетував Гальопа.