Читать «Нащадки «Білого Хреста»» онлайн - страница 9

— І ви не схвилювалися, що він не повернувся?

— Чого? — зломилися її брови-шнурочки. — Шофери часто сплять у кабінах. Стережуть свій вантаж.

Справді, їй нічого було непокоїтись. Усе відбувалось, як завжди, — ніякої надзвичайності.

— Давно у вас ці грузини?

— Вже місяць.

Підозрювати їх не було підстав. Вони б тоді не залишилися. Хоча… Могли підготувати підкоп, а крадіжку здійснили спільники, що втекли машиною і подалися на вокзал. Ні, машиною небезпечно їхати далеко. Машини вже перевіряли на дорогах працівники ДАІ. Скорич дав вказівку. А от…

— Скажіть, сьогодні вранці хтось вибув з готелю? — запитав із таємною надією.

— Тільки один шофер.

— Будь ласка, дайте його картку.

Адміністраторка відімкнула сейф, в якому лежала купка паспортів і різні папери. Переглянула їх і подала мені аркушик. Валуйко Федір Іванович, 1938 року народження, село Терешки, мета приїзду — продаж товару з автолавки, номер машини.

— Коли вибрався Валуйко?

— Виписався рано, — і вона кивнула на кушетку за своєю спиною. — Якраз я міцно заснула, а його приніс чорт. Напевне, десь о четвертій ранку, бо у вікні сіріло.

О четвертій… Чого йому схоплюватись ледь світ? Село Терешки — недалеко. Постривай! Та й ночувати нема сенсу: година-півтори — і вдома. А Валуйко залишився.

— А він не виходив опівночі надвір?

Адміністраторка здвигнула плечима.

— Хтось хряскав дверима. Я не зводилась — дрімала.

— Часто зупиняється у вас?

— Щомісяця.

Мене охопив неспокій. Попросив телефон і подзвонив черговому міліції, Дав йому дані Валуйка, номер машини. Тепер залишилося чекати, коли його затримають інспектори ДАІ. І цілком вірогідно, що з тієї «Волги» крадені речі перевантажили до автолавки.

Хід непоганий: у магазині на колесах повинні бути товари. Автолавка не викличе ні у кого підозри.

Я схвильовано пройшовся коридором, в якому розташована дирекція ринку і де знаходився кабінет завідуючого Будинком колгоспника. А Дзюняк не з'являвся. Щоб чимось зайнятись, окрім висування версій, прочитав стіннівку «За комуністичну працю», святковий наказ директора, перелік путівок у санаторії і будинки відпочинку, склад групи народного контролю.

Спинився біля стенда «Вони захищали Батьківщину». Фотокартки на ньому перезняті зі старих, давніх, і ветерани молоді, відчайдушні. Сивак В. В. — старшина, артилерист, директор ринку; Дзюняк Т. С. — сержант, командир відділення зв'язку, завідуючий Будинком колгоспника; Скерегеля В. Н. — єфрейтор, бухгалтер (пілотка кокетливо надіта на пишне хвилясте волосся, і в очах знадлива смішинка); Палига Г. Ф. — старший сержант, мінометник, контролер (напевне, чоловік чергової другого поверху Насті Вакулівни); Котов М. І. — сержант, піхотинець, бригадир рубачів м'ясного павільйону; Федоровський З. Д. — рядовий, піхотинець, ветлікар.

Дивився на них і з жалем думав: коли б не загинув мій батько, теж у якійсь установі висіла б його фотокартка серед ветеранів війни. А можливо, він би й досі служив і хтозна, чи не став би генералом. Ох, багатьом чорне лихоліття вкоротило віку або перекопало життя.