Читать «Пані Боварі» онлайн - страница 185

О другій годині вона побігла до Леона і постукала в двері. Ніхто не відчиняв. Нарешті вийшов сам клерк.

— Чого це ти?

— Я, може, заважаю?

— Ні, але…

І він признався, що хазяїнові не подобається, коли до квартирантів ходять «жінки».

— Маю тобі щось казати, — промовила Емма.

Він узявся за ключ. Вона спинила його:

— О ні, не тут — у нас.

І вони пішли в готель «Булонь».

Увійшовши в кімнату, Емма випила велику склянку води. Вона була дуже бліда.

— Леоне, — сказала вона, — ти мусиш зробити мені послугу.

Міцно й поривчасто стискаючи йому руки, проговорила:

— Мені потрібно вісім тисяч франків.

— Ти збожеволіла!

— Ні ще!

І вона розповіла йому про опис майна, про своє розпачливе становище: Шарль нічого не знає, свекруха її ненавидить, батько не може нічим зарадити; але він, Леон, повинен ужити всіх заходів, щоб дістати негайно потрібну суму…

— Та як же я…

— Отакий ти боягуз! — вихопилось у неї.

Тоді він сказав якось по-дурному:

— Ти перебільшуєш небезпеку. Можливо, з твого старого досить буде поки що якоїсь тисячі екю.

Тим більше підстав спробувати десь роздобути грошей; невже ж не можна знайти три тисячі франків? Коли на те пішло, він може навіть позичити в когось від її імені.

— Іди ж, шукай! Так треба!.. Біжи! Постарайся!.. Я так тебе любитиму!

Він пішов, але за годину вернувся і похмуро сказав:

— Я був у трьох місцях… Нічого не виходить.

Нерухомо, мовчки сиділи вони одне проти одного обабіч каміна. Емма знизувала плечима. Потім тупнула ногою й процідила крізь зуби:

— Бувши тобою, я знала б, де знайти!

— Де?

— В конторі!

І вона подивилась на нього.

Пекельна сміливість блищала в її палючих очах; повіки мружилися хтиво й визивно. Леон відчув, що воля в ньому слабне під німою настійливістю цієї жінки, що штовхає його на злочин. Йому раптом стало страшно, і, щоб перервати розмову на цю тему, він ляснув себе по лобі й скрикнув:

— Ага! Сьогодні вночі повертається Морель! Сподіваюся, він мені не відмовить. (Морель, син багатого комерсанта, був його товариш.) Завтра я принесу тобі гроші.

Але Емма не зраділа цій новій надії так, як він цього чекав. Невже вона підозрівала обман? Він почервонів і заговорив знову:

— Але якщо до третьої не прийду, кохана, ти мене більше не жди. Ну, пробач, мені час іти. Бувай здорова!

Він потиснув їй руку, але пальці її лишились нерухомі. У неї вже не було сили ні на яке почуття.

Пробила четверта година, і, скоряючись виробленій звичці, вона, ніби автомат, підвелася з місця, щоб їхати назад до Йонвіля.

Погода була чудова. Стояв один із тих ясних і свіжих березневих днів, коли сонце виблискує в сліпучо-білому небі. Вбрані по-святковому руанці гуляли по вулицях — веселі, задоволені. Емма дійшла до соборної площі. Люди виходили з вечерні; юрба пливла із трьох порталів, як річка з-під трьох прогонів моста, а посередині нездвижною скелею стояв воротар.

Тоді їй згадався той день, коли, схвильована тривогами й надіями, вона входила у глиб цього величного храму, а любов її була ще глибша, ще величніша. Збентежена, розгублена, майже непритомна, ішла вона все далі, і під вуаллю в неї бігли сльози.