Читать «Пані Боварі» онлайн - страница 183

Перескочила кілька рядків і побачила:

«Не пізніше, як через двадцять чотири години… (Що таке?..) виплатити всю суму в вісім тисяч франків».

А нижче дописано:

«До чого вона й буде примушена всіма законними способами, зокрема накладенням арешту на рухоме й нерухоме майно».

Що робити?.. Через двадцять чотири години, тобто завтра! Очевидно, це знов її залякує Лере; вона-бо відразу розгадала всі його махінації, приховані за люб'язними словами. Сама надмірність суми трохи заспокоїла її.

Але насправді — купуючи різні речі в кредит, позичаючи гроші, підписуючи й переписуючи векселі, — причому з кожною відстрочкою сума боргу все зростала, — Емма встигла наскладати панові Лере кругленький капіталець, і тепер він нетерпляче дожидав моменту, коли дістане його і зможе взятися до дальших махінацій.

Емма з'явилась до нього і спитала невимушено:

— Ви знаєте, що мені прислали? Це, звичайно, жарти?

— Ні.

— Як то?

Він неквапом повернувся до неї, схрестив руки на грудях і промовив:

— Чи не думаєте ви, шановна, що я до віку вічного буду служити вам постачальником і банкіром заради ваших прекрасних очей? Як по-вашому: повинен я колись вернути свої гроші чи ні?

Емма протестувала проти вказаної суми.

— Ну що ж! Вона визнана судом! Судова постанова! Вам ця цифра доведена офіційно. Та, зрештою, я тут ні до чого, це все Венсар.

— А хіба б ви не могли…

— Е, ні, і не кажіть.

— Так… Але все-таки… Може, щось…

І вона почала незграбно викручуватись. Вона ж нічого не знала… Це так несподівано…

— А хто ж вам винен? — іронічно вклонившись, запитав Лере. — Я тут розриваюся, б'юсь, як проклятий, а ви тим часом гулі справляєте…

— Прошу без моралі…

— Нічого, це не завадить, — відповів крамар.

Емма принижувалась, благала; вона навіть торкнула його за коліно своїми гарними довгими білими пальцями.

— Тільки дайте мені спокій! Можна подумати, що ви хочете спокусити мене.

— Негіднику! — крикнула вона.

— Ого, ви й так умієте? — засміявся Лере.

— Усі дізнаються, що ви за людина. Я скажу чоловікові…

— Ну що ж! Ви йому скажете, а я йому дещо покажу…

І Лере видобув із сейфа розписку на тисячу вісімсот франків, одержану від Емми, коли Венсар дисконтував її векселі.

— Ви, може, думаєте, — додав він, — що бідолаха не зрозуміє цієї маленької крадіжки?

Емма аж знітилась, ніби її ударив хто обухом по голові. А Лере ходив од вікна до столу й назад та все примовляв:

— От візьму й покажу… Візьму й покажу…

Потім раптом підійшов до неї ближче і лагідно сказав:

— Я знаю, що це дуже неприємна штука, але зрештою від цього ще ніхто не вмирав, і раз ви не маєте іншої можливості повернути мені борг…

— Та де ж я візьму гроші? — ламала руки Емма.

— Еге, та у вас же є друзі!

І глянув на неї так пильно і так страшно, що Емму пройняв холодний дрож.

— Обіцяю вам! — сказала вона. — Я підпишу…

— Напідписувались уже, далі нікуди!

— Я продам…

— Фіть, — злегка присвиснув він, — у вас уже нема нічого.

І крикнув у слухове віконце, що виходило в крамницю:

— Аннето! Не забудь про три відрізи номер чотирнадцять!

Увійшла служниця; Емма зрозуміла і спитала, скільки треба грошей, щоб припинити справу.