Читать «Томек у країні кенгуру» онлайн - страница 32

Лише тепер Томек помітив, що весь він укритий чорним вугільним пилом.

— Оце так заґавився! — відповів він. — Зараз піду переодягнуся. А все це через того старого араба-наглядача, що виглядає, наче чорт. Ви тільки гляньте на нього! Як він смішно вдає, що підганяє інших до праці. Тим часом усі з нього сміються.

— Це в них такий церемоніал праці, — сказав Смуга. — І без цього старого підганяча переладування напевно відбувалося б справно. Швидко вмийся, переодягнися, бо зараз сідатимемо в човен.

Томек побіг до каюти. Незабаром він повернувся на палубу вмитий і в новому вбранні. Батько, Смуга й боцман Новицький уже чекали на нього. Мотузяною драбинкою вони спустилися в човен і через декілька хвилин були вже на суші. Тут їх відразу з усіх боків оточили гомінливі провідники, пропонуючи свої послуги для ознайомлення з містом. Боцман Новицький кинув кілька монет і жестом руки дав зрозуміти, що й сам добре знає місто, у якому раніше бував неодноразово.

Незабаром наші мандрівники опинилися на довгій, надзвичайно рухливій вулиці, забудованій низькими будинками. Вітрини крамниць аж угинались від розмаїтих товарів Томек раз у раз зупинявся, щоб подивитися на страшних, позолочених драконів, помилуватися чудовими виробами зі слонової кістки, ніжним і прозорим посудом із китайського фарфору, кумедними різнокольоровими статуетками, гарними шкатулками зі сандалового дерева, золото- і сріблотканими тканинами й безліччю інших предметів, які він побачив уперше в житті. Крамарі настирливо вихваляли свої товари, запрошували оглянути їх. Зрештою, різномовний гомін так приголомшив Томека, що він заховався між своїми супутниками. Вони ввійшли в європейський квартал міста, забудований високими, гарними будинками. Тут розташувалися готелі, банки й торгівельні підприємства, а серед великих садів біліли вілли багатих мешканців.

Незабаром вони знов опинилися в арабському кварталі. Серед нечисленних мурованих будинків тулилися хатки, зліплені з очерету й глини, обшарпані та брудні. Проте на першому плані виднілися, немовби приросли до стін цих хатин, лотки з городиною та апетитними східними овочами. Вулицями вільно прогулювалися віслюки й кози, не звертаючи уваги на крикливих перехожих. Коли наші мандрівники минали одну з таких мазанок, до них звернувся старий араб, який сидів на землі:

— Зупиніться на хвилинку біля мене, шляхетні прибульці!

Вони зупинилися, і старий уп’явся в них проникливим поглядом, простяг висохлу долоню зі зморщеною шкірою й хрипло заговорив:

— Доля кожної людини записана в Книзі життя. За кілька жалюгідних срібних монет скажу кожному з вас, що його чекає в майбутньому.

Смуга кинув ворожбитові монетку й, наслідуючи манеру його мови, сказав:

— Візьми, шляхетний чоловіче, але тобі немає потреби пророкувати мою долю. Я вмію читати в Книзі життя не гірше за тебе. Тому зовсім безкоштовно відхилю тобі завісу таємниці й скажу, що ти не розбагатієш на своєму ворожінні.