Читать «Томек у країні кенгуру» онлайн - страница 13

— Ти скінчиш так, як твій батько!

Томек ображено запитав її:

— Тітусю, ви й справді вважаєте, що мій тато зробив щось погане?

— Він загнав у могилу твою матір, а мою сестру! — з гнівом вигукнула тітка.

І саме тоді Томек і тітка Яніна пережили велику несподіванку. Дядько Антоній, який звичайно мовчки горбився над своїми бухгалтерськими книгами, раптом пошпурив на стіл ручку й, мабуть, уперше за своє життя озвався до дружини піднесеним тоном:

— Коли ти, нарешті, перестанеш мучити цього відважного хлопця? Чому ти хочеш убити те, що є в нього найкраще?

Від несподіванки тітка заніміла, а Томек неабияк здивувався. А втім, усі швидко заспокоїлися, оскільки дядько, поправивши нервовим рухом окуляри на носі, знову нахилився над розкладеною на столі книгою. Відтак тітка цілком змінила своє ставлення до Томека. Вона перестала підганяти його до ґрунтовного вивчення історії, але тим суворіше обмежувала його перебування поза домом. Ось чому прогулянки містом та уроки верхової їзди становили для Томека особливу спокусу.

Томек у задумі стояв на майдані Трьох Хрестів. Якщо він зараз повернеться додому, йому негайно доведеться сідати за уроки, а потім треба буде допомагати молодшим двоюрідним братам. Нудьга страшенна! Як приємно було б піти до Ботанічного саду! Що ж робити? Під час цих вагань і боротьби із самим собою раптом спала йому на думку чудова ідея: «Нехай вирішить доля, що мені робити».

І він попрямував до найближчого вуличного ліхтаря, рахуючи кроки й примовляючи:

— Прогулянка, дім, прогулянка, дім, прогулянка, дім, — і, на превелику свою радість, зупинився біля ліхтаря на слові «прогулянка».

Томек зітхнув із полегкістю, дякуючи долі за таке вдале розв’язання складної проблеми. Швидкими кроками він пішов на Уяздівські алеї. Незабаром опинився в Ботанічному саду й швидко забув про неприємності, які чекали на нього вдома. Сів у тихому куточку. П’янкий запах квітів і миле щебетання птахів навіювали приємні мрії. Звичайно, в такі хвилини Томека огортав смуток за майже зовсім незнайомим батьком. Він заплющував очі… І в його уяві вимальовувався нечіткий образ високого чоловіка, обличчя якого не міг пригадати. Він не знав навіть, де батько тепер перебуває й що робить. Тітка Яніна ретельно приховувала від нього цю таємницю. Листи від батька приходили дуже рідко, проте регулярно, двічі на рік, листоноша приносив тітці виклик на поштамт. Після кожного такого виклику тітка купувала дітям нові костюмчики. Це був явний знак, що Томеків батько надіслав гроші.