Читать «Війна з саламандрами. Мати. Оповідання» онлайн - страница 294

221

… у Владивостоці… — З контексту оповідання видно, що Гейда був у Росії в складі чехословацького добровольського корпусу (так зв. «Легіону»), сформованого з колишніх австрійських військовополонених, і пройшов разом з ним шлях через Сибір і Владивосток на батьківщину.

222

Непомуцький Ян (Ян Непомук, пом, 1393 р.) — генеральний вікарій празького єпископату, з наказу короля Вацлава IV (1361–1416) кинутий у Влтаву за опір антицерковній політиці короля; 1729 р. був приєднаний католицькою церквою до лику святих. Скульптурні зображення Яна Непомуцького, що вважався святим патроном Чехії, часто стояли не тільки в храмах, а й просто неба.

223

В основу оповідання лягло сенсаційне вбивство у Гостіваржі під Прагою в кіпці 1920-х рр.

224

Стрілецький острів — острів на річці Влтаві в центрі Праги; на острові є парк з рестораном на вільному повітрі.

225

«Еден» («Рай») — народний сад у Празі з розважальними закладами

226

3 вересня 1928 р. Чапек писав Ользі Шайнифлюговій: «Д-рові Штейнбаху скажи, що я написав про нього оповіданнячко, але воно вийде, мабуть, тільки в наступну неділю…» (К. Capek. Listy Olze, s. 245.). Оповідання «Зникнення актора Бенди» було справді опубліковане в газеті «Лідове новіни» 9 вересня 1928 р.

227

Освальд — персонаж драми Г. Ібсеyа (1828–1906) «Привиди» (1881).

228

26 квітня 1926 р. в газеті «Народні політіка» була опублікована замітка «Трагічна пригода з демонстрантом», у якій розповідалась історія Йозефа Варти, засудженого на довічне ув'язнення, амністованого і… знов засудженого довічно за випадкову участь у комуністичній демонстрації. В архіві канцелярії президента Чехословацької республіки збереглося письмове клопотання Чапека про нову амністію для Варти, адресоване Т.-Г. Масарикові.

229

Сьєрра-Леоне — колишня британська колонія в Західній Африці, нині республіка, що входить до складу британської співдружності націй.

230

«КАРА ПРОМЕТЕЄВІ» і всі дальші оповідання взяті зі збірки «Книга апокрифів».

В звичайному розумінні слова апокриф (з грецьк. — «таємний») — це пеканонічна релігійна легенда, заборонена церквою. Чапек звернувся до цього «єретичного» виду літератури і, розвиваючи досвід Вольтера, Г. Келлера, А. Франса, Ж. Леметра, Б. Шоу, створив жанр іронічного оповідання на біблійний, античний, легендарний або літературний сюжет, яке так чи інакше спростовує звичні, традиційні уявлення про викладені факти. Апокрифічні мотиви з'являються вже в ранніх гумористичних мініатюрах братів Чапеків («Гамлет, принц Датський», «Публій Децій Мус. Геракл. Ахілл. Квінт Муцій Сцевола. Александр» 1910). У грудні 1917 р. австро-угорська цензура конфіскувала апокрифічний образок К. Чапека про царя Ірода та його воїнів. Перше апокрифічне оповідання було написане Чапеком у 1920 р. («Агафон, або Про мудрість»). У 1932 р. Чапек видав п'ять апокрифів на біблійні та євангельські теми («Про десятьох праведників», «Свята ніч», «Марфа і Марія», «Лазар», «Вечір Пілата») окремою книжкою під назвою «Апокрифи», а в останній рік життя готував повніше видання своїх апокрифів, одначе смерть перешкодила здійсненню цього задуму. Видавець посмертної збірки творів братів Чапеків доктор Мирослав Галик (1901–1975) за текстами, що збереглись у архіві письменника, видав у 1945 р. «Книгу апокрифів». У пізніших виданнях «Книги апокрифів» витримано принцип розміщення творів-згідно зі списком самого Чапека, знайденим 1950 р. в його архіві.