Читать «Жак Відважний з Сент-Антуанського передмістя» онлайн - страница 5

А про що вони, чи духовного, чи іншого якогось змісту, їм було невтямки.

І хоч матері та бабусі завжди було ніколи й вони не розуміли латини, обидві залюбки слухали, як Жак напам'ять читає цілі сторінки Біблії, і не втомлювалися ним захоплюватись. Ніколи не забували похвалити й доброго кюре за його милості, що той так добре навчив їхнього Жака.

Розділ другий

ЖАК ЗАДИРАКА

Усі найкращі дитячі спогади Жака були пов'язані з отцем Полем. І не тому, що Жак любив його більше за рідних. Та життя родини було однаково важким для всіх її членів: і для дітей, і для дорослих. Усіх — кого більше, кого менше — сушила турбота про шматок хліба. Отож, коли Жак приходив до отця Поля, він ніби потрапляв у інший світ.

Отець Поль теж був не з багатих. Він не нагадував інших сільських священиків, які дерли з своїх парафіян скільки могли: і за весілля, і за хрестини, й за похорон. Здавалося, отцю Полю й на думку не спаде вимагати, щоб селяни попрацювали в його саду, доглянули його птицю. Адже й такі побори вважаються у французькому королівстві законними.

Аж занадто скромно жив отець Поль, і сам, разом зі своєю служницею Крістіною Грійо, підсукавши поли сутани, порався на городі і в саду. А коли паства кликала отця Поля справити ту чи ту требу, він ніколи сам не призначав ціну — кожен давав скільки міг. Отець Поль турбувався не тільки хлібом насущним: в нього була мета в житті — робити людям добро, полегшувати їхні страждання. І тільки одну слабкість знали парафіяни за отцем Полем: він так любив книги, що вони заміняли йому усі життєві радощі — і щедру, вишукану їжу, і сон, і спокій. У книжковій шафі пана Поля стояло стільки книжок, що, либонь, най-можновладніший сеньйор міг би позаздрити. Та ще яких книжок! Тільки дуже вчена людина могла прочитати бодай половину з них.

Кюре бачив, як важко доводиться родині Пежо, тож вирішив допомогти чим може. Грамотному завжди легше вибитися в люди, тому добре б зайнятися навчанням їхнього старшого онука, Жака. Сказано — зроблено. І отець Поль заходився навчати хлопчика. Жа-кові саме виповнилося тоді дев'ять років. Та як швидко почав він складати букви в склади, а склади в слова!

Отець Поль знав, що Жак, як і всі інші онуки Маргарита Пежо, ніколи не наїдається досхочу, і завжди після уроків чимось пригощав хлопчика.