Читать «Таємниця «Вогняного Ока»» онлайн - страница 50

— А решта в посланні дуже просто, — продовжував Юпітер. — «Копай глибоко» — що ж тут розуміти. Все інше написане в посланні, аби збити з пантелику сторонніх. От тільки слова «час — це дуже суттєво» мають подвійний сенс. З одного боку, вони означають, що треба поспішати, щоб знайти рубін, а з другого — знову пов'язані з сонячним годинником — необхідно точно знати час.

— О другій годині тридцять хвилин. Маємо менше, ніж годину часу! — вигукнув Піт.

— Устигнемо, ми вже майже приїхали.

Піт пильно подивився на шлях. Там було порожньо, жодного автомобіля.

— Цього разу, здається, ніхто за нами не стежить, — сказав Піт.

— Я переконаний, що ми близькі до розгадки, — мовив Юпітер, — а з Гансом та Конрадом можемо почуватися у повній безпеці.

Вантажівка повернула на вузьку дорогу, що вела в Часовий каньйон. Пагорби наступали на неї з обох боків, але потім ніби розбігалися перед невеликою рівниною, на якій стояв будинок Гораціо Августа. Ганс зупинив вантажівку і запитав:

— Юпе, що нам робити? Бачиш, нас випередили.

Хлопці скочили на ноги і стурбовано подивилися вперед. На майданчику перед будинком уже стояло кілька великих самоскидів, бульдозерів та величезний дизельний екскаватор. Гігантські сталеві щелепи його ковша пожирали будинок Гораціо Августа. Даху та однієї стіни вже не було. Екскаватор змикав зуби, ковтнувши чергову порцію споруди, і переносив уламки до кузова самоскида. Бульдозер прасував грунт за будинком, він викорчовував дерева і розрівнював клумби.

— Будинок зносять! — заволав Піт. — Згадайте, Двігінс розповідав, що на його місці збираються побудувати кілька котеджів.

— І вони тут усе переорють, залишиться рівне місце, — застогнав Боб. — Може, вони вже знайшли «Вогняне Око»?

— Сумніваюся, — зіщулившись, зауважив Гус. — Погляньте, куди падає тінь від гори. Вони ще не наблизились до того місця.

Від будинку від'їхав самоскид, повний будівельного сміття.

— Геть з дороги, — гаркнув його водій, — дайте проїхати, у нас платня погодинна!

Ганс від'їхав убік, звільнив дорогу для самоскида А уламки будинку, який танув перед очима, вже сипалися з ковша екскаватора в нову вантажівку.

— Віджени машину туди, — сказав Юпітер Гансу, — і стій там. Якщо тебе хтось про щось почне питати, посилай за відповідями до мене.

— Гаразд, Юпе, — згодився Ганс. Він від'їхав метрів на двісті й зупинився там, де його вантажівка нікому не заважала. А хлопці залишилися дивитись, як руйнують будинок. З протилежного краю майданчика до них підійшов низенький товстун у костюмі з краваткою, але на голові — будівельна каска.

— А ви, діти, що тут робите? — незадоволено запитав він. — Ми не потребуємо глядачів.

Боб і Піт не знали, що й сказати, але Юпітер мав готову відповідь.

— Розумієте, мій дядечко придбав меблі з цього будинку, — вказав він, — і послав нас глянути, чи не лишилося тут ще щось таке, що можна було б дешево купити.

— Немає в цьому будинку нічого, — рявкнув товстун у костюмі, — тільки голі стіни. Тож розвертайтесь і гайда звідси!

— Дозвольте хоч трішки подивитись, — попрохав Юпітер. — Наш приятель приїхав з Англії, — він показав на Гуса, — і ніколи не бачив, як в Америці зносять будинки, йому дуже цікаво.