Читать «Таємниця «Вогняного Ока»» онлайн - страница 48

— Що ж, ранок від вечора мудріший. Але погляньмо ще раз на уламки Октавіана.

Піт подав йому обидві частини розколотого бюста, і Юпітер уважно оглянув отвір, де була захована дерев'яна шкатулка.

— Так, я мав рацію, — сказав він, — отвір у бюсті було зроблено не тоді, як заливали свіжим гіпсом, а значно раніше. Я подумав, що цей отвір зробили, щоб дістати з бюста «Вогняне Око» та переховати в надійніше місце. Певно, містер Август вирішив, що бюст — не досить надійний сховок для такої коштовності.

Інші хлопці мовчали. Вони не мали що додати до Юпітерових слів.

— Гаразд, — по тривалій паузі мовив Перший Детектив, — певно, піти додому і підкріпитись — це найрозумніше, що ми можемо зараз зробити. Я несподівано відчув, що помираю від голоду. Може, завтра спаде на думку щось нове.

Боб попрощався з приятелями й поїхав велосипедом додому. Після вечері він сів записати події, які трапились цього дня, доки вони були ще свіжі в пам'яті. Він саме описував відвідини Юпітером, Гусом та Пітом старого будинку Гораціо Августа, коли подумав, що місце, де стоїть цей будинок, називається якось незвично — Часовий каньйон. Звісно, назви бувають дуже дивні, але…

— Тату, ти чув коли-небудь про місцину, що називається Часовий каньйон, це на північ від Голлівуда? — запитав він батька. — Трохи дивна назва.

Тато відірвався від книги.

— Часовий каньйон? — перепитав він. — Гм-м-м, щось мені це нагадує. Поглянемо в атласі. — Він підійшов до книжкової шафи і дістав великого атласа Каліфорнії.

— Отже, Часовий каньйон, — повторив він, гортаючи сторінки. — Поглянемо, ага, є такий, послухай-но: «Невеликий безлюдний і важкодоступний каньйон на північ від Голлівуда. Первісна назва — каньйон Сонячного Часу, її походження пояснюється тим, Що під певним кутом шпиль одного з пагорбів довкола каньйону нагадує гномон сонячного годинника», а гномон, Бобе, це вертикальна частина сонячного годинника, тінь від якої падає на горизонтальний циферблат. Каньйон Сонячного Часу надто довга назва, тому його почали називати лаконічніше — Часовий каньйон.

— Спасибі, тату, — подякував Боб.

Він знову взявся за свої записи, але раптом подумав, може, варто розповісти Юпітерові про те, що він довідався. Хоча нібито нічого важливого в цій інформації не було, але судити про те — Юпітерові. І Боб вирішив зателефонувати Джонсам. Коли Юпітер підійшов до телефону. Боб йому все розказав. На тому кінці дроту довго мовчали, а потім Боб почув, як Юпітер тихо зойкнув.

— Бобе, — озвався Юпітер, ледве тамуючи хвилювання, — я знайшов. Я знайшов ключа до розгадки.

— Якого ключа? — перепитав Боб, він напружено намагався розгадати хід Юпітерових думок.

— Саме той ключ, якого мені бракувало. Бобе, ти завтра працюєш у бібліотеці, чи не так? От і добре, а після обіду приходь сюди. Скажімо, на першу годину. У мене вже все буде готове.

— Готове до чого? — поцікавився Боб, але Юп уже поклав слухавку.

Нічого не зрозумівши, Боб повернувся до своїх записів. Коли в тому, що він розказав, і був якийсь ключ, то він уявлення не мав, що можна тим ключем відімкнути.