Читать «Таємниця «Вогняного Ока»» онлайн - страница 52

— Ти збираєшся востаннє використати «ролс-ройс» саме сьогодні? — здивувався Піт. — А вже завтра ходитимемо пішки?

— У нас є велосипеди, а при потребі візьмемо вантажівку, — зауважив Боб.

— Але ж цього недостатньо, — пробурчав Піт, — до того ж, коли вантажівка буде вкрай нам потрібна, виясниться, що вона зайнята. Місіс Джонс, певно, вже набридло, що ми постійно в неї просимо це авто. А без машини агентство занепаде.

— Будемо обходитися, — відповів Юпітер, — хоча, звісно, буде тяжко.

На прохання Гуса хлопці розповіли, як Юп виграв конкурс і вони здобули право на безкоштовний прокат «ролс-ройса».

— А сьогодні востаннє скористаємось цим правом, — зітхнувши, Піт завершив розповідь, — хоча ми й думали, що у нас ще чимало часу. Гелберт, розпорядник «Катайся на здоров'я», не захотів нас слухати. Тож сьогодні — востаннє.

— Як жаль, — поспівчував Гус, — я сам бачив, які величезні в Південній Каліфорнії віддалі від одного місця до іншого і як вам необхідний автомобіль.

— Гаразд, щось придумаємо, — сказав Юпітер, — берімось готувати прикриття. Гайда до майстерні, але спочатку нехай кожен вдягне одну з моїх старих курток. — Він дістав із шафи чотири різні куртки й роздав друзям. Хлопці вбралися і стали кумедні, бо вони були замалі. Піт взагалі ледве втиснувся в свою. Але Юпітер лишився задоволений.

— Боже мій, що це ви знову затіяли? — здивувалась Матильда Джонс, коли побачила хлопців. — Ні, я не можу зрозуміти сучасну молодь!

— Просто ми хочемо трохи розіграти наших… гм-м-м, приятелів, тітонько Матильдо, — пояснив Юпітер. Дядечко розреготався.

— Матильдо, та нехай діти побавляться, — сказав він. — Я малим теж був шибайголовою.

Юпітер з хлопцями пішли до майстерні. Там на столі лежав пристрій, якого склав Юпітер. Це була металева коробка з довгою ручкою, трохи схожа на пилосмок. Від коробки тягнувся шнур, до іншого кінця якого були приєднані навушники.

Ще в майстерні стояли чотири кравецькі боввани, які придбав нещодавно дядечко Титус. Вишикувані в ряд, вони нагадували шеренгу солдатів, які стоять по команді «струнко», але без голів.

— А тепер одягнемо цих бовванів, — наказав Юпітер. — Для цього я й попрохав вас надягнути додаткові куртки. Я не хотів, аби хтось побачив, що ми несемо сюди вбрання в руках. Одягніть куртки на манекени й застебніть на всі ґудзики.

Хлопці виконали команду. На кожному з манекенів тепер була куртка, порожні рукава якої погойдувались.

— Якісь вони неприродні, — зауважив Піт, — потерпаю, що таким маскарадом нікого не обдуриш.

— Коли приробимо їм голови, буде краще, — відповів Юпітер. — А їхні голови — в цьому пакеті.

По цих словах він дістав чотири блакитні повітряні кульки.

— Надимайте кульки до розмірів людської голови і прив'язуйте до ший манекенів. — Цей наказ виконали швидко. Але і з головами, за які слугували повітряні кульки, манекени мали не надто привабливий вигляд.

— Дарма, у темряві ніхто не зрозуміє, — мовив Юпітер.

Хлопці чекали. Поволі темнішало, і боввани з повітряними кульками замість голів у сутінках стали якимись зловісними. З вулиці долинув автомобільний сигнал.