Читать «Таємниця «Вогняного Ока»» онлайн - страница 35
Роберт Артур
Кістяка в кімнаті не було, і взагалі вона була геть порожня. До стіни кріпились книжкові полиці, з чого випливало, що раніше тут тримали книги, але тепер і ці полиці були порожні.
— Нічого немає, — розчаровано сказав Піт.
— Невже таки нічого? — перепитав Юпітер, від чого Піт відчайдушно закрутив головою навсебіч.
— Річ у тім, що ти не те шукаєш, — пояснив Юпітер.
— Ти не можеш не бачити цього предмета, але він такий звичайний, що тобі й на думку не спадає, як дивно бачити його в такому місці.
Піт ще раз озирнувся довкола і… знову нічого не помітив.
— Я здаюся, скажи мені, будь ласка, — попросив він, — що ж тут є таке дивне?
— Юпітер має на увазі ці двері, — пояснив Гус. Тепер і Піт їх помітив. На стіні проступали обриси дверей і стриміла дерев'яна ручка. Вона не була замаскована, просто Піт не звернув уваги на цю ручку, адже в кожній кімнаті є двері, а що двері в такій кімнаті це щось дивне, він не здогадався.
А Юпітер уже повертав цю ручку. Вузькі двері легко розчахнулися, і при світлі ліхтарика вони побачили дерев'яні сходи, які вели донизу.
— Мабуть, ці сходи спускаються у підвал, — сказав Юпітер, — треба зійти і глянути, що там.
— Тільки відчини двері навстіж, — попросив Піт, — я не хотів би, щоб вони замкнулись за моєю спиною.
Юпітер почав спускатися, Піт і Гус — за ним. Сходи були такі вузькі, що вони зачіпали плечима облицьовані деревом стіни. Внизу Юпітер зупинився. Ще одні двері перегороджували їм дорогу. Вони теж легко відчинились, і хлопці проникли до малої комірчини з кам'яними стінами. Тут було прохолодно та вогко.
— Це льох, — сказав Юпітер, обмацавши стіни променем ліхтарика.
У комірчині були прилаштовані під нахилом якісь дивні полиці. Їхнього призначення ні Юпітер, ні Піт не знали, але Гус здогадався.
— Це льох для вина, — сказав він, — на таких полицях зберігаються пляшки з вином. Бачите, на одній полиці лежить розбита пляшка. Тут у дідуся Гораціо був льох для вина.
Несподівано Юпітер щось почув. Він вимкнув ліхтаря, і хлопці опинилися у суцільній темряві.
— Що трапилось, Юпе? — Піт перейшов на шепіт.
— Чш-ш-ш, сюди хтось іде. Поглянь!
За дверима, які відокремлювали льох від решти підвалу, зблиснуло світло — і почулися тихі голоси.
— Біжімо звідси, — шепнув Піт і смикнув на себе ручку дверей, через які вони щойно зайшли.
На жаль, він зробив це надто різко, і ручка зламалась у нього в руці. Голоси та світло наближалися, а Піт затис у долоні зламану ручку. Відчинити двері тепер вони не могли.
Хлопці опинились у пастці.
«МИ ЗНАЄМО, ЩО ВИ ТАМ!»
Голоси наближалися. Кроки зупинились перед дверима винного льоху. З-під дверей у темряву вихопився промінь світла.
— Льох для вина ми вже обшукували, — сказав низький голос, — там нема що робити.
— Ми весь будинок обшукали, — роздратовано відгукнувся інший, дуже грубий голос, — лише в тому льосі просиділи півгодини. Джексоне, коли ти водиш нас за ніс…