Читать «Худий» онлайн - страница 9

У двері подзвонили, і я пішов відчиняти. Вісім років аж ніяк не змінили Мімі, навпаки, вона ще більше розквітла і стала привабливішою. Вища зростом за дочку, вона мала білявіше, ніж у Дороті, волосся. Посміхаючись, Мімі простягнула мені обидві руки.

— З різдвом! Дуже рада тебе побачити після стількох років. Познайомся, це мій чоловік. — Кріс. А це містер Чарлз.

— Я також дуже радий, Мімі, — проказав я, потискаючи руку Йоргенсену. Він був років на п'ять молодший за дружину, високий, худий, смаглявий, вбраний з голочки й пещений, із вкритим лаком волоссям та напомадженими вусами. Вигнувши спину, він промуркотів:

— Добридень, містере Чарлз.

В його голосі відчувалася німецька вимова, долоня була вузька і міцна.

Ми зайшли до вітальні. Після церемонії знайомства Мімі вибачилась перед Порою за вторгнення:

— Перепрошую, але мені так хотілося знову зустрітися з вашим чоловіком. До того ж відомо: щоб витягти звідкілясь моє кошеня, треба хапати її за барки. — Вона посміхнулась до Дороті. — Ти б перевдягнулася, кицю.

Киця прогарчала з повним ротом їжі, мовляв, не розумів, чому це вона мусить стирчати цілий день у тітки Аліси, хай навіть і на різдво.

— Гілберт, напевне, не збирається туди йти.

Мімі зазначила, що Аста гарненька собака, і поцікавилась, чи я не знаю, де може бути її колишній чоловік.

— Ні.

Продовжуючи бавитися із собакою, вона докинула:

— Він справді таки божевільний, бо лише несповна розуму може зникнути в такий момент. Нічого дивного, що поліція спершу запідозрила його.

— А тепер кого вона підозрює? — поцікавився я.

Мімі скинула на мене очі.

— Ти що, не читав газет?

— Ні.

— Убивця такий собі Мореллі. Гангстер. Колишній коханець небіжчиці.

— Його схопили?

— Ще ні, але він її вбив. Мені треба розшукати Клайда. Від Маколея ніякої допомоги. Він запевняє, що йому невідомо, де Клайд, але ж це просто кумедно. Він довірений Клайда в усіх питаннях, і я певна — має з ним зв'язок. Як ти гадаєш, чи можна вірити Маколею?

— Він адвокат Клайда. Не бачу причин, щоб він тобі відкрився.

— І я такої ж думки. — Вона посунулась на дивані. — Сядь-но! В мене тисяча запитань до тебе.

— Може, спершу щось вип'ємо?

— Тільки не яєчний лікер. Мене від нього нудить.

Коли я повернувся з комірчини, Нора з Йоргенсеном змагалися у знанні французької, Дороті удавано порпалася в тарілці, а Мімі знову бавилася із собакою. Я роздав напої і примостився поруч з Мімі.

— В тебе чудова дружина, — зазначила вона.

— Я її кохаю.

— Зізнайся мені, Ніку, Клайд, на твою думку, справді божевільний? Тобто чи може він внаслідок своєї схибленості щось викинути?

— Звідкіля мені те знати?

— Я хвилююся за дітей, — пояснила вона. — Особисто в мене до нього претензій нема — вони всі були вирішені під час розлучення, — а ось у дітей можуть виникнути. Ми зараз на безгрошів'ї, й мене турбує майбутнє дітей. Якщо він хворий, то може розтринькати геть усе і лишити дітей без цента. Скажи, що мені робити?

— Ти хочеш запроторити його до божевільні?

— Ні-і, — заперечила вона нешвидко. — Але поговорити з ним бажаю. — Вона схопила мене за руку. — Ти можеш його розшукати.