Читать «Худий» онлайн - страница 23

— Наступного разу йому продадуть муніципалітет. Містере Чарлз, між нами, чоловіками, ви розробляєте справу Вулф чи ні?

— Ви ж бачили телеграму від Уайнента.

— Так. На нього ви не працюєте. А загалом?

— Я вже давно не приватний детектив. Зовсім не займаюся розшуком.

— Це я вже чув. А загалом?

— Ну, гаразд. Ні.

Він на хвилю замислився, а тоді продовжив:

— Спитаю в інший спосіб: вас цікавить ця справа?

— Я знаю цих людей, тому, звісно, цікавить.

— Оце й усе?

— Так.

— І ви не збираєтесь узяти в ній участь?

Задзвонив телефон, і Нора пішла відповісти.

— Кажучи відверто, не знаю. Якщо мене і падалі уплутуватимуть у цю історію, невідомо, до чого це призведе.

Гілд покивав головою.

— Розумію. Тільки хочу сказати, що бажав би вам обрати правильний бік у цій справі.

— Тобто не бік Уайнента? Невже він убивця?

— Цього я не можу стверджувати, містере Чарлз, але вам-бо відомо, що він і пальцем не ворухнув, щоб допомогти нам у розшуках злочинця.

У дверях спальні з'явилася Нора:

— Ніку, тебе!

Дзвонив Герберт Маколей.

— Алло, Чарлз! Як твоя рана?

— Все в нормі, дякую.

— Ти отримав звістку від Уайнента?

— Так.

— Я одержав від нього листа, де він повідомляє, що надіслав тобі телеграму. Та ти надто хворий, щоб…

— Ні, я вже бігаю. Якщо ти будеш у себе в конторі після обіду, я зазирну.

— Чудово, — погодився він. — Я на місці до шостої.

Я знову повернувся до вітальні. Нора запросила Гілда на ленч, який для нас був ще першим сніданком. Поліцейський подякував їй за щиру гостинність. Я оголосив, що хочу чогось випити перед їжею. Нора вийшла замовити сніданок і приготувати напої.

Гілд трусонув головою і промовив:

— У вас чарівна дружина, містере Чарлз.

Я урочисто кивнув.

— Якщо вас насправді уплутають у цю справу, як ви кажете, — зазначив він, — мені б хотілося співробітничати, а не суперничати з вами.

— У мене таке саме бажання.

— От і домовились! — зрадів він і підсунув трохи ближче свій стілець. — Не знаю, чи ви мене пам'ятаєте, але коли ви працювали тут, у Нью-Йорку, я патрулював на Сорок третій стріт.

— А, ну звичайно! — ввічливо збрехав я. — Тож-то я дивлюсь щось знайоме… Але в цивільному я не впізнав вас.

— Справді, форма змінює. Будемо вважати наше знайомство запорукою того, що ви не приховуєте невідомі нам факта.

— Сподіваюсь. Я не знаю, що вам відомо, а мені — зовсім небагато. Після вбивства я не бачив Маколея і майже не стежив за газетами.

Знову задзвонив телефон. Нора принесла напої і пішла відповісти на дзвоник.

— Те, що нам відомо, не становить таємниці, — проказав Гілд, — і якщо ви згодні вислухати, я охоче розповім. — Він надпив зі своєї склянки і схвально кивнув. — Але спершу в мене до вас запитання. Коли ви були вчора у місіс Йоргенсен, то повідомили їй про телеграму?

— Так, я сказав, що передав телеграму вам.

— І як вона зреагувала?

— Ніяк. Просто виказала зацікавлення, бо розшукує Уайнента.

Гілд схилив голову набік і примружив одне око.

— Чи не здається вам, що вони можуть діяти у згоді? — Він застережливо підняв руку. — Зрозумійте, я не знаю, з якою метою, ні в який спосіб, — це просто риторичне запитання.