Читать «Худий» онлайн - страница 20

— От вже ця негідна преса! Я була в розпачі, дізнавшись, що ти лежиш при смерті. Двічі тобі дзвонила, але мене не з'єднали і не повідомили про твоє самопочуття. — Вона схопила мене за руки. — Дуже рада, що то все брехня, хоча тепер вам доведеться пообідати з нами тим, що бог дав. Адже я й не чекала, що ви з… Та ти таки блідий! Тебе справді поранили!

— Дрібниці. Куля лише подряпала бік. Пусте.

— І попри все ти прийшов на обід? Дуже утішно, але й безглуздо воднораз. — Вона обернулася до Нори: — Ви певні, що вчинили правильно, дозволивши йому?..

— Ні, зовсім не певна, — заперечила Нора, — але він зажадав прийти.

— Чоловіки таки без клепки в голові, — зазначила Мімі, обіймаючи мене однією рукою. — То роблять з мухи слона, а то зовсім нехтують речами, які… Втім, чого ми стоїмо? Заходьте! Давай-но я тобі допоможу.

— Та все гаразд, — запевнив я, одначе вона довела мене до крісла і всадовила, обклавши півдесятком диванних подушок.

З'явився Йоргенсен, потис мені руку і пожартував, що радий мене бачити живішим, ніж про те повідомили газети.

— Даруйте, ще хвилина, і будуть готові коктейлі, — він знову вийшов.

— Не знаю, куди заподілась Дороті, — промовила Мімі. — Певно, десь дметься на мене. У вас нема дітей?

— Ні, — відказала Нора.

— То ви багато втрачаєте, хоч іноді це справжнє лихо. — Мімі зітхнула. — Я, здається, не надто вже й сувора з ними. Та коли змушена висварити Дороті, вона бачить у мені чудисько. — Її обличчя просвітлішало: — А ось і мій другий паросток. Ти не забув містера Чарлза, Гілберте? А це місіс Чарлз.

Гілберт Уайнент, на два роки молодший за сестру, був довготелесий білявий вісімнадцятирічний парубок з маленьким підборіддям і невиразним ротиком. Великі, ясні, блакитні очі з довгими віями робили його схожим на дівчину. Я подумав, що вік, мабуть, вже не такий скиглій, яким був у дитинстві.

Йоргенсен приніс коктейлі, і Мімі напосіла, щоб я розповів про збройний напад. Я переказав їй той випадок, змалювавши його ще безглуздішим, ніж насправді.

— Але чому він удерся до вас? — здивувалася Мімі.

— А біс його знає! Мені б кортіло про це дізнатися, так само, як і поліції.

— Я десь читав, — устряв у розмову Гілберт, — що коли злочинців звинувачують у нескоєних ними злочинах — хай найдрібніших, — вони дратуються як ніхто. Ви вважаєте це правдою, містере Чарлз?

— Схоже на те.

— За винятком тих випадків, — не вгавав Гілберт, — коли йдеться про щось надзвичайне, таке, що б його вони мріяли здійснити.

Я знову погодився. — Та облиш ти свою ввічливість, — порадила Мімі, — бо Гіл верзтиме дурниці. В нього голова набита книжками. Змішай нам ще по коктейлю, сонечко.

Гілберт пішов за шейкером. Нора з Йоргенсеном у протилежному кутку вибирали платівки для патефона.

— Я одержав сьогодні телеграму від Уайнента, — повідомив я.

Мімі неуважно роззирнулася по кімнаті, нахилилася до мене.

— Що він написав? — спитала майже пошепки.

— Хоче, щоб я розшукав убивцю. Телеграму послано сьогодні з Філадельфії.

— І ти збираєшся це робити? — Вона важко зітхнула.