Читать «Худий» онлайн - страница 16
Дешіл Хемметт
— Черговий не схотів повідомити про мене, тож я мусила прослизнути. Не женіть мене, прошу! Я допомагатиму вам доглядати за Ніком. Я все робитиму. Будь ласка, Норо!
Норі лишалося тільки відповісти:
— Заходь.
Дороті увійшла й вирячилась на мене.
— А-а-але ж газети писали, що ви…
— Хіба я схожий на конаючого? А що з тобою трапилось?
Спідня губа в неї була припухла й розбита, на одній щоці вимальовувався синець, на другій — подряпини від нігтів, очі запухли й почервоніли від сліз.
— Мати побила мене, — відповіла Дороті. — От, погляньте! — Вона скинула пальто на підлогу, відірвала ґудзика, кваплячись розстебнути сукню, витягла одну руку з рукава й оголила спину. Вся рука була синя, спина похрещена довгими кривавими смугами. — Бачите? — знову заридала вона.
Нора пригорнула дівчину.
— Бідолашна дитина.
— За що це вона тебе так? — поцікавився я.
Дороті відступила від Нори й опустилася на коліна біля дивана, Аста обнюхали її.
— Вона вирішила, що я приходила… до вас, щоб дізнатися про батьки і Джулію Вулф, — схлипуючи, проказала дівчина. — Через те вона й прибігла сюди — випитати. Та ви переконали її в протилежному… Ви… ви упевнили її, так само, як і мене, що вас не обходить ця справа… І все було гаразд, доки вона не прочитала сьогоднішні газети. Вона збагнула, що ви збрехали про свою непричетність до справи. Тоді вона стала мене лупцювати, бажаючи дізнатись, що я вам виклала.
— Що ж ти їй сказала?
— Я не могла сказати нічого. Навіть… про Кріса. Нічого не могла.
— А він теж був присутній?
— Так.
— І дозволив їй тебе мордувати?
— Та він… ніколи не суперечить їй.
— Норо, бога ради, — звернувся я до дружини, — дай нам щось випити.
— Так-так, — погодилась Нора, підняла пальто Дороті, повісила його на спинку стільця і рушила до комірчини.
— Ніку, прошу, дозвольте мені залишитись, — проканючила Дороті. — Слово честі, я не буду для вас тягарем, ви ж самі радили мені втекти від них. Згадайте. А мені тепер нема куди йти. Я вас прошу.
— Не переймайся так. Треба все обмізкувати. Ти ж бо знаєш, я не менш за тебе боюся Мімі. Що, на її думку, ти могла мені розповісти такого?
— Вона, певно, знає… дещо пов'язане з убивством і гадає, що мені це теж відомо… Але присягаюся, Ніку, я нічого не знаю!
— І за це спасибі, — зітхнув я. — А втім, сестрице, дещо ти таки знаєш, і саме з цього ми почнемо. Тільки цур, бути чесною — інакше не граємо.
Вона ворухнулась, ніби притискаючи руку до серця.
— Обіцяю.
— От і чудово. А тепер вип'ємо. — Ми взяли склянки у Нори. — Отже, ти мусила їй щось сказати, щоб піти.
— Ні! Я нічого не сказала. Вона, мабуть, і досі не знає, що мене нема в кімнаті.