Читать «Метелик» онлайн - страница 346

І ось перша вигода: мене й Депланка випускають із табору. А з нами й ще двох засланців, заарештованих у Сьюдад-Болі варі. Один з них парижанин, другий корсіканець. Для нас чотирьох поставили два дерев’яні будиночки й накрили їх пальмовим листям. У одному поселяюсь я з Депланком, у другому — двоє наших товаришів.

Ми з парижанином Тото робимо столи на високих ніжках і ставимо їх у корита з нафтою, щоб мурашки не дісталися до нашого насіння. Невдовзі маємо міцну розсаду помідорів, баклажанів, динь, квасолі. Потім пересаджуємо розсаду на грядки, бо мурашки їй уже не страшні. Розсаду помідорів ми весь час поливаємо.

— Поглянь, що це таке? — якось питає мене Тото. — Бачиш, як блищить цей камінчик. Помий його.

Тото дає камінчик мені. Він завбільшки з нутову зернину Коли ми його помили, він заблищав ще дужче, особливо там, де від нього відпала тверда глиняна кірка.

— Це часом не діамант?

— Припни язика, Тото! Ні до чого базікати, якщо це навіть і діамант. Може, нам пощастило натрапити на діамантові поклади? Сховай камінчика, зачекаємо вечора.

Вечорами я даю уроки математики одному капралові (тепер він уже полковник), який готується складати вступні іспити до офіцерської школи. Цього благородного й чесного чоловіка, з яким я дружу вже понад двадцять п’ять років, звуть Франсіско Болагно Утрера.

— Франсіско, що це таке?

— Діамант, — відповідає Франсіско, пильно оглянувши камінчик. — Сховай і нікому не показуй. Де ти його знайшов?

— На помідорній грядці.

— Дивно. А може, ти приніс його з водою із річки? Ти зачерпуєш відром з водою трохи піску?

— Еге ж, буває.

— Так воно і є. Ти зачерпнув діамант з Кароні. Тепер придивляйся добре — але роби це обережно — може, принесеш на грядку ще діамантів. Бо там, де знаходять один діамант, неодмінно мають бути ще кілька.

Тото береться до роботи. Він зроду так не працював. Зрештою двоє наших товаришів, яким ми нічого не розповіли, не витримують і кажуть:

— Тото, перестань так ішачити! А то ще надірвешся. До того ж ти носиш із річки на грядку більше піску, ніж води!

— З піском земля стає трохи м’якшою, друзі, — відповідає Тото. — І воду краще пропускає.

Незважаючи на наші жарти, Тото й далі тягає відра з водою одне за одним. Якось ополудні, коли ми сидимо в затінку, він падає з відром просто перед нами, а з висипаного піску визирає діамант завбільшки з дві нутові зернини. Оболонка на ньому теж подряпалася — інакше ми його не побачили б. Тото припустився помилки, одразу ж підібравши діамант.

— Поглянь! — скрикує Депланк. — Це часом не діамант? Солдати мені розповідали, що в річці є діаманти й золото.

— Того ж я весь час і тягав воду! Тепер самі бачите, що я не такий дурний! — задоволено каже Тото.

Одне слово, за півроку Тото вже мав сім-вісім каратів діамантів. Я теж назбирав з три десятки тих камінчиків. А одного дня знайшов камінець на шість каратів, з якого пізніше, коли його відшліфували в Каракасі, вийшов діамант майже на чотири карати. Я з ним не розлучаюся, ношу на пальці й удень і вночі. Депланк і корсіканець Антарталья теж назбирали по кілька коштовних камінців. Свої діаманти я поскладав у капсулу, яку й далі ношу з собою. Мої товариші теж поробили собі з кінчика бичачого рогу своєрідні капсули, в яких і зберігають свої невеличкі скарби.