Читать «Метелик» онлайн - страница 322

Додому ми приїздимо ще завидна. Моя чарівна Індара спершу веде до будинку батька, а потім кидається мені на шию, цілує й тягне до душової кімнати, щоб я помився. Там на мене чекає свіжа білизна, і я, чистий, поголений і переодягнений, сідаю за стіл. Як завжди, вона сама подає мені обід. Я згоряю від нетерпіння про все в неї розпитати, але вона бігає туди-сюди, вдаючи, що страшенно заклопотана. Звісно, вона намагається уникнути моїх запитань. А мене розбирає цікавість. Проте я знаю, що індійці та індокитайці не люблять, коли їх кваплять розповідати. Треба почекати, поки вони самі заговорять. Коли ці люди вважають, що ви гідні відвертої розмови, то розкажуть вам усе як є. Саме так вчинила й Індара.

Лігши в ліжко, ми довго кохаємося, а потім вона, наситившись, кладе на мою голу руку свою ще гарячу щоку й, не дивлячись на мене, каже мені:

— Знаєш, любий, коли тато ходить до людей по золото, він нічого поганого їм не робить. Навпаки. Своїм камінцем тато заклинає духів, щоб вони захищали дім. Господарі вдячні йому і дають шматочок золота. Це наш давній яванський звичай.

Ось що мені розповіла моя принцеса. Але якось на ринку до мене підходить одна її подруга. Того ранку ні Індари, ні індокитайців зі мною ще не було. Отож та гарна дівчина, теж яванка, й каже мені:

— Навіщо ти працюєш? Ти ж бо живеш із дочкою чаклуна. І не соромно їй будити тебе вдосвіта, навіть у дощ? На золото, яке заробляє її батько, ти міг би жити не працюючи. Вона тебе не кохає, а то не дозволяла б уставати так рано.

— А що робить її батько? Розкажи, я нічого не знаю.

— Її батько — яванський чаклун. Він як схоче, то накличе на тебе чи на твою родину смерть. Щоб урятуватися від його чаклунства, треба дати йому вдосталь золота, тоді старий покотить свій камінець у протилежний бік, звідки смерть не загрожує. Так він розжене чари й накличе здоров’я та життя тобі й усім, хто живе в твоєму домі.

Індара розповідала мені зовсім інше.

Я вирішую перевірити, хто з них каже правду. Через кілька днів я потрапляю зі своїм «тестем» на берег річечки, що перетинає Пенітенс-Ріверс і впадає в Демерару. З поведінки індійських рибалок я все зрозумів. Кожен з них давав старому рибину й мерщій тікав з берега. Мені все стало ясно. Більше я ні в кого ні про що не розпитуватиму.

Одначе переді мною мій «тесть» ні з чим не криється. Розмовляє він тільки своєю мовою і здогадується, що я її трохи розумію. Але що він хоче сказати, я так ні разу й не збагнув. У цьому є своя перевага: йому ніколи не заперечиш. Та незважаючи ні на що, старий знайшов мені роботу; тепер я роблю татуювання на чолі в дівчаток від тринадцяти до п’ятнадцяти років. Вряди-годи вони оголюють переді мною свої перса, і я татуюю на них зелене листя або рожеві й голубі пелюстки квітів, залишаючи стирчати сосок, наче маточку квітки. Найтерплячіші, бо це дуже боляче, бажають витатуювати собі чорне коло довкола персів, а деякі, але рідко, просять татуювати їм у жовте навіть соски.