Читать «Метелик» онлайн - страница 308
Анрі Шарр'єр
І справді, за годину ми виразно бачимо сірий військовий катер, який пливе в наш бік. Він росте просто на очах — отже, швидкість у нього велика. Я потерпаю, що катер підпливе впритул до нашого човна. Це небезпечно, бо море неспокійне, і хвиля від катера, яка накотиться на природну хвилю, може нас перекинути.
Це торпедний катер. Коли він повертається до нас боком, на борту ми читаємо напис: «Тарпон». На носі розвівається англійський прапор. Тепер катер підпливає до нас задом. На палубі зібралося чимало моряків у англійській формі. На містку стоїть офіцер у білому. Він підносить до рота мегафон і кричить нам:
— Stop! You stop! — Опусти вітрила, Кюїк-Кюїк.
Дві хвилини — і вітрило, штормовий фок та клівер спущено. Тепер ми майже зупинилися, тільки хвилі відносять нас трохи вбік. Але довго залишати так човен не можна — нас перекине. Човен, який не має власної тяги — мотора чи вітрила, — не слухається й стерна. А особливо це небезпечно, коли хвилі високі. Склавши руки рупором, я гукаю:
— Капітане, ви говорите по-французькому?
Інший офіцер бере в першого мегафон.
— Так, я розумію французьку.
— Чого вам треба від нас?
— Підняти ваш човен на борт.
— Ні, це дуже небезпечно. Я не хочу, щоб ви розбили мій човен.
— Наш військовий катер патрулює тут море, ви повинні нам підкоритися!
— Мені начхати на це, ми ні з ким не воюємо.
— Ви не з корабля, потопленого торпедою?
— Ні, ми втікачі з французької каторги.
— З якої каторги, і що означає слово «каторга»?
— В'язниця, тюрма. По-англійському — convict, hard labour.
— Ага, розумію, розумію. З Кайєнни?
— Атож, з Кайєнни.
— Куди ви пливете?
— До Британського Гондурасу.
— О ні! Ви повинні повернути на південний захід і плисти до Джорджтауна. Ми вам наказуємо.
— Гаразд.
Я даю знак Кюїк-Кюїку напнути вітрило, і ми пливемо в той бік, куди нам наказав офіцер.
Коли це чуємо позаду гул мотора. То з катера спустили шлюпку, і вона швидко наближається до нас. На носі з рушницею через плече стоїть матрос. Шлюпка випереджає наш човен з правого борту, не зупиняючись і не вимагаючи цього від нас. На ходу в човен стрибає озброєний матрос. А шлюпка повертається до катера.
— Добридень, — каже матрос.
Він сідає поруч зі мною, кладе руку на стерно й повертає човен трохи південніше. Я випускаю з рук стерно і спостерігаю, як він править човном. У нього виходить це дуже добре. Проте я не встаю. Всяке може статися.
— Хочете сигарет?
Матрос дістає три коробки англійських сигарет і дає по коробці кожному з нас.
— Слово честі, — каже Кюїк-Кюїк, — йому дали ці сигарети, коли він сідав у шлюпку. Бо навряд чи він носить при собі по три коробки!
Я сміюся, потім знову переводжу погляд на англійця» який править човном краще від мене. І водночас розмірковую. Цього разу втеча увінчалася успіхом. Я вільний! Вільний! До горла мені підкочується гарячий клубок, і навіть здається, що очі наливаються слізьми. Так, тепер я по-справжньому вільний. Адже відколи почалася війна, жодна країна не видає втікачів.
Поки війна скінчиться, я встигну бездоганною, зразковою поведінкою заслужити в людей і властей пошану й довіру до себе. В будь-якій країні, де мені доведеться жити. Погано тільки, що через війну я, мабуть, не зможу вибрати країну, в якій хотів би поселитися. Та дарма, хоч би де я жив, постараюсь за короткий час здобути пошану й довіру в людей, мій спосіб життя має бути бездоганним. Навіть більше, взірцевим.