Читать «Метелик» онлайн - страница 308

Анрі Шарр'єр

І справді, за годину ми виразно бачимо сірий військовий катер, який пливе в наш бік. Він росте просто на очах — отже, швидкість у нього велика. Я потерпаю, що катер підпливе впритул до нашого човна. Це небезпечно, бо море неспокійне, і хвиля від катера, яка накотиться на природну хвилю, може нас перекинути.

Це торпедний катер. Коли він повертається до нас боком, на борту ми читаємо напис: «Тарпон». На носі розвівається англійський прапор. Тепер катер підпливає до нас задом. На палубі зібралося чимало моряків у англійській формі. На містку стоїть офіцер у білому. Він підносить до рота мегафон і кричить нам:

— Stop! You stop! — Опусти вітрила, Кюїк-Кюїк.

Дві хвилини — і вітрило, штормовий фок та клівер спущено. Тепер ми майже зупинилися, тільки хвилі відносять нас трохи вбік. Але довго залишати так човен не можна — нас перекине. Човен, який не має власної тяги — мотора чи вітрила, — не слухається й стерна. А особливо це небезпечно, коли хвилі високі. Склавши руки рупором, я гукаю:

— Капітане, ви говорите по-французькому?

Інший офіцер бере в першого мегафон.

— Так, я розумію французьку.

— Чого вам треба від нас?

— Підняти ваш човен на борт.

— Ні, це дуже небезпечно. Я не хочу, щоб ви розбили мій човен.

— Наш військовий катер патрулює тут море, ви повинні нам підкоритися!

— Мені начхати на це, ми ні з ким не воюємо.

— Ви не з корабля, потопленого торпедою?

— Ні, ми втікачі з французької каторги.

— З якої каторги, і що означає слово «каторга»?

— В'язниця, тюрма. По-англійському — convict, hard labour.

— Ага, розумію, розумію. З Кайєнни?

— Атож, з Кайєнни.

— Куди ви пливете?

— До Британського Гондурасу.

— О ні! Ви повинні повернути на південний захід і плисти до Джорджтауна. Ми вам наказуємо.

— Гаразд.

Я даю знак Кюїк-Кюїку напнути вітрило, і ми пливемо в той бік, куди нам наказав офіцер.

Коли це чуємо позаду гул мотора. То з катера спустили шлюпку, і вона швидко наближається до нас. На носі з рушницею через плече стоїть матрос. Шлюпка випереджає наш човен з правого борту, не зупиняючись і не вимагаючи цього від нас. На ходу в човен стрибає озброєний матрос. А шлюпка повертається до катера.

— Добридень, — каже матрос.

Він сідає поруч зі мною, кладе руку на стерно й повертає човен трохи південніше. Я випускаю з рук стерно і спостерігаю, як він править човном. У нього виходить це дуже добре. Проте я не встаю. Всяке може статися.

— Хочете сигарет?

Матрос дістає три коробки англійських сигарет і дає по коробці кожному з нас.

— Слово честі, — каже Кюїк-Кюїк, — йому дали ці сигарети, коли він сідав у шлюпку. Бо навряд чи він носить при собі по три коробки!

Я сміюся, потім знову переводжу погляд на англійця» який править човном краще від мене. І водночас розмірковую. Цього разу втеча увінчалася успіхом. Я вільний! Вільний! До горла мені підкочується гарячий клубок, і навіть здається, що очі наливаються слізьми. Так, тепер я по-справжньому вільний. Адже відколи почалася війна, жодна країна не видає втікачів.

Поки війна скінчиться, я встигну бездоганною, зразковою поведінкою заслужити в людей і властей пошану й довіру до себе. В будь-якій країні, де мені доведеться жити. Погано тільки, що через війну я, мабуть, не зможу вибрати країну, в якій хотів би поселитися. Та дарма, хоч би де я жив, постараюсь за короткий час здобути пошану й довіру в людей, мій спосіб життя має бути бездоганним. Навіть більше, взірцевим.