Читать «Метелик» онлайн - страница 307
Анрі Шарр'єр
Шість днів погода стоїть неспокійна, але без дощу й штормів. Сильний вітер відніс нас далеченько на захід. Кюїк і Хюе виявилися чудовими супутниками, вони жодного разу не нарікнули ні на негоду, ні на сонце, ні на нічний холод. Тільки одного індокитайці не хочуть робити — це бодай кілька годин посидіти за стерном, щоб я поспав. Три-чотири рази на день вони готують їсти. Кури в нас уже кінчились. Учора я жартома спитав Кюїк-Кюїка:
— Коли ми з’їмо твоє порося?
Він мало не завив від горя.
— Ця тварина — мій друг, тому, перше ніж заколоти її, вбий мене!
Мої товариші піклуються про мене. Вони не курять, щоб я довше мав що курити. Весь час тримають гарячий чай. Обидва роблять усе без зайвого нагадування.
Минув уже тиждень, як ми покинули берег. Я більше не можу. Сонце пече так немилосердно, що навіть мої звичні до цього супутники попеклися й стали червоні наче раки. Я збираюсь поспати. Прив’язую стерно й опускаю зовсім низько вітрило. Човен повільно пливе за вітром. А я сплю без задніх ніг майже чотири години.
Прокидаюсь я від різкого поштовху. Коли починаю умиватися, з приємним подивом помічаю, що, поки я спав, Кюїк-Кюїк мене поголив. Ще й старанно змастив олією мені обличчя.
Від учорашнього вечора я беру приблизно на румб південніше, бо мені здається, що ми запливли надто далеко на північ. Цей важкий човен має ще одну перевагу: крім того, що добре тримається на воді, його не зносять хвилі. Ось чому я вважаю, що ми запливли далеко на північ.
Зненацька в небі з’являється дирижабль. Я бачу його вперше в житті. Здається, дирижабль летить не до нас, до того ж він так далеко, що важко уявити його розміри.
Алюмінієві частини дирижабля так блищать, що на нього не можна дивитися. Потім він змінює курс і летить ніби до нас. І справді, дирижабль швидко збільшується, і не минає і двадцяти хвилин, як він повисає над нами. Це видовище так приголомшує Кюїк-Кюїка та однорукого, що вони все гелготять, гелготять між собою і ніяк не вгамуються.
— Розмовляйте по-французькому, Бога ради! Щоб я вас розумів!
— Аеростат, — каже Кюїк-Кюїк.
— Ні, це не аеростат, а дирижабль.
Тепер, коли дирижабль зависає так низько, добре розглядаємо його, Люди на ньому роблять нам прапорцями якісь знаки. Ми нічого не розуміємо і не відповідаємо.
Дирижабль опускається ще нижче, і ми вже можемо роздивитися в кабіні людей. Потім дирижабль летить у бік суходолу. Менш ніж за годину з’являється літак і кілька разів пролітає над нами.
Нараз здіймається вітер, і море стає неспокійне. Але обрій з усіх боків чистий, дощ не загрожує.
— Поглянь, — озивається однорукий. — Бачиш он ту чорну цятку з боку землі? То-катер.
— Звідки ти знаєш?
— Здогадуюсь. Я навіть скажу тобі, що це швидкохідний морський мисливець.
— Чому ти так думаєш?
— Бо над ним не видно диму.