Читать «Метелик» онлайн - страница 302

— Ні, я хочу поговорити з тобою негайно, поки не споночіло.

— Що сталося?

— Сталося те, що, коли вуглярня розвалилася, з неї визирнуло три трупи, які ти поклав туди. Поясни мені, що то за люди.

— Ох, це тому ти такий дивний! — Кюїк-Кюїк анітрохи не зворушується, лише дивиться мені просто у вічі. — Після цього відкриття ти розхвилювався. Я тебе розумію, це природно. Мені навіть пощастило, що ти не всадив кинджала мені в спину. Послухай, Метелику, ці троє типів — людолови. Тиждень тому, точніше, десять днів тому, я продав трохи вугілля Шоколадові. Індокитаєць, якого ти бачив, допомагав мені перетягувати мішки з острівця. Це справа складна: ми поприв’язували до вірьовки завдовжки двісті метрів мішки й тягли їх по болоту. Одне слово, ми залишили сліди звідси аж до потічка, де стояла пірога Шоколада. З мішків, що пороздиралися, повипадали вуглини. Саме тоді й почав бродити в цих місцях один людолов. Я дізнався по криках тварин, що в джунглях хтось є. Я помітив людолова, а він мене — ні. Перейшовши через болото з протилежного боку від того місця, де він причаївся, я зробив півколо й легко зайшов ззаду. Він сконав, навіть не побачивши, хто його вбив. А оскільки я помітив, що трупи спливають на поверхню болота через кілька днів, то приніс його сюди й поклав до вуглярні.

— А звідки взялися двоє інших?

— Це було за три дні до твого приходу. Ніч була дуже темна й тиха, що досить рідко буває в джунглях. Ці двоє прийшли на берег болота звечора. Один з них, коли дим долинав до них, час від часу кашляв. Саме завдяки цьому кашлеві я дізнався про їхню появу біля болота. На світанку я відважився перейти болото з протилежного боку від того місця, де я почув кашель. Коротше кажучи, першого людолова я заколов ножем. Він навіть не встиг скрикнути. Що ж до другого, озброєного рушницею, то він припустився помилки, вийшовши з джунглів на берег і намагаючись роздивитися, що відбувається в хащах на острівці. Я застрелив його з рушниці, а оскільки він не сконав, то я всадив йому в серце ножа. Ось, Метелику, які то типи, котрих ти відкрив собі у вуглярні. Це були двоє арабів і один француз. Перенести одного з них через болото було нелегко. Я мусив робити дві ходки, бо він важив багато. Нарешті я зміг їх поскладати у вуглярні.

— Це саме так відбулося?

— Так, Метелику, клянусь тобі.

— Чому ти не кинув їх у болото?

— Я ж уже сказав тобі, що трупи спливають з болота. Інколи в нього падають великі лані і за тиждень спливають. Над болотом витає сморід, аж поки стерв’ятники з’їдають їх. Це триває довго, і крик та пурхання стерв’ятників привертають увагу допитливих. Присягаюсь тобі, Метелику, що ти зі мною не маєш чого боятися. На, Щоб бути спокійним, візьми, будь ласка, мою рушницю.

Мені страшенно хочеться взяти зброю, але я запановую над собою і якнайприродніше кажу:

— Ні, Кюїк-Кюїк, якщо я тут, то тільки тому, що почуваюся в безпеці з другом. Завтра треба буде допалити до кінця людоловів, бо хтозна, що тут може статися, коли ми підемо звідси. Я не хочу, щоб мене звинуватили, навіть заочно, в трьох убивствах.