Читать «Метелик» онлайн - страница 195
Анрі Шарр'єр
— Звісно, Тіті, після такого удару він має повне право бути не дуже говірким. Я щиро співчуваю йому.
З кожним днем я. дедалі глибше пізнаю тутешнє життя. Корпус А — це справді пристановище небезпечних тинів — як своїм минулим, так і манерою реагувати на буденні події. Я й досі не працюю: чекаю місця асенізатора, який, відпрацювавши три-чотири години, має на острові цілковиту свободу, навіть може ловити рибу.
Сьогодні вранці на перекличці, називаючи імена тих, хто має йти саджати кокосові пальми, називають прізвище й Жана Кастеллі. Він виходить із строю й запитує:
— Що це таке? Мене посилають на роботу?
— Еге ж, вас, — каже наглядач. — Беріть заступ.
— Скажи-бо, овернцю, — холодно дивиться на нього Кастеллі, — як ти гадаєш, чи не треба було б народитися в твоєму краю, аби вміти послуговуватися цим дивни-м інструментом? Я ж народився на Корсіці, виріс у Марселі. На Корсіці жбурляють якомога далі від себе знаряддя праці, а в Марселі взагалі не знають, що воно існує. Прибережи для себе цей заступ і дай мені спокій.
Молодий наглядач, ще не дуже досвідчений, я дізнався про це згодом, підносить заступ над головою Кастеллі. І всі сто двадцять каторжан горлають в один голос:
— Падло, не чіпай його, а То ніг не винесеш звідси!
— Розійдись! — кричить Гранде і, не звертаючи уваги на те, що наглядачі наготувалися стріляти в нас, усі ми заходимо до барака.
Барак Б марширує на роботу. Барак В теж. Біля нашого барака збирається з десяток наглядачів і, рідкісний випадок, замикають гратчасті двері. За годину біля наших дверей уже чотири десятки наглядачів з автоматами в руках. Сюди сходяться всі — заступник коменданта, начальник охорони, старший наглядач, наглядачі, нема тільки самого коменданта, який о шостій годині, ще до сутички, поїхав на інспекцію острова Дьябль.
Заступник коменданта каже:
— Дарселлі, називайте одне по одному прізвища каторжан.
— Гранде!
— Є.
— Виходьте.
Гранде виходить з барака й опиняється посередині між наглядачами. Дарселлі каже йому:
— Ідіть на роботу.
— Я не можу.
— Ви відмовляєтеся?
— Ні, я не відмовляюсь, я хворий.
— Відколи? Ви не заявили про те, що ви хворі, на першій перекличці.
— Вранці я ще не був хворий, а зараз уже занедужав.
Шістдесят перших викликаних один за одним відповідають так само. Лише один відмовився підкоритися. Безперечно, він переслідував мету, щоб його повезли до Сен-Лорана на військовий трибунал.
— Тож ви відмовляєтесь? — питають його.
— Так, відмовляюсь, відмовляюсь навідріз.
— Навідріз? Чому?
— Бо мені начхати на вас. Я категорично відмовляюсь працювати на таких телепнів, як ви.
Напруження зросло до краю. Наглядачі, особливо молоді, не терплять, коли каторжани їх так ображають. Вони сподівалися єдиного: погрози, яка дозволила б їм запустити в дію карабіни, поки що спрямовані в землю.
— Всім, чиї імена було названо, роздягтися догола. І до камер!
Поки каторжани роздягаються, чути, як подекуди бряжчить ніж, упавши на макадам подвір’я. Саме цієї миті надходить лікар.