Читать «Метелик» онлайн - страница 144

— Що робити?

— Чоловіче, треба все починати заново!

Усе, що я можу йому сказати. Він подумав, що я хотів сказати: почати знову присипляти вартового, а я мав на увазі: шукати якогось нового способу втечі.

— Гадаєш, ці вартові такі йолопи, — каже він, — що серед них знайдеться ще хтось, хто захоче випити кави по-французьки?

Незважаючи на трагічну ситуацію, я не стримуюсь, щоб не засміятися.

— Напевне, друже!

Поліцейський проспав три дні й чотири ночі. Коли нарешті він прокинувся, то, звісно, сказав, що то я його приспав кавою по-французьки. Дон Грегоріо викликає мене й робить очну ставку з ним. Начальник охорони хоче вдарити мене своєю шаблею. Я відскакую в куток кімнати й цим викликаю в нього ще більшу лють. Він замахується шаблею, дон Грегоріо заступає мене й, отримавши удар по плечу, падає долі з перебитою ключицею. Він так гучно кричить, що офіцер займається тільки ним. Він намагається підняти директора. Дон Грегоріо кличе на допомогу. Із сусідніх кабінетів вибігають цивільні службовці. Офіцер, двоє поліцейських і вартовий, якого я усипив, відбиваються від цивільних, які хочуть помститися за директора. В цій бійці багатьох було легко поранено. Не дісталося тільки мені одному. Тепер у центрі уваги був не я, а директор і офіцер. Чиновник, що заступив директора, якого відвезли до лікарні, відводить мене на подвір’я й каже:

— Побачимо пізніше, що з тобою робити, французе.

Наступного дня директор з плечем у гіпсі просить мене написати свідчення проти офіцера. Я радо пишу все, чого він хоче. Вони зовсім забули про історію із снотворним. Вона вже їх не цікавить, мені пощастило.

За кілька днів Жозеф Дега пропонує підготувати операцію за межами в’язниці. Я йому кажу, що вночі втекти неможливо — доріжка на мурі освітлена. Тоді він починає думати, як вимкнути світло. І завдяки одному електрикові придумує: треба вимкнути рубильник трансформатора, що стоїть за межами в’язниці. Мені тільки лишається підкупити вартових — того, який з боку вулиці, й того, який біля дверей каплиці. Зробити це було куди важче, ніж здавалося. Спершу я мусив переконати дона Грегоріо, щоб він повернув мені десять тисяч песо, які я нібито хотів переслати через Жозефа своїй родині, «згодившись» при цьому виділити дві тисячі на подарунок директоровій дружині. Потім довелося підкупити ще й того, хто складає розпорядок зміни вартових. Він одержує три тисячі песо, але вибирати двох потрібних вартових не хоче. Знайти їх і домовитися з ними я мушу сам. Потім я назву йому їхні імена, і він призначить їх вартувати на ту ніч, яка мені буде потрібна.

Ми готуємо втечу понад місяць. Нарешті все розписано по хвилинах. Нам нема чого критися від поліцейського, що вартує у дворі, і прут у гратах ми перепилюємо металорізальною пилкою. В мене їх аж три. Ми попередили про свою втечу в’язня-колумбійця, який має вірьовку з гаком на кінці. Він теж перепилює грати в своїй камері. В ніч операції один з його друзів, який удає божевільного, барабанитиме в бляшаний лист і на все горло співатиме. Колумбієць знає, що вартовий згодився дати змогу втекти лише двом французам, ще й попередив: коли з'явиться хтось третій, він стрілятиме. І все ж таки колумбієць хоче спробувати щастя. Каже: якщо в темряві по вірьовці лізтимуть двоє, міцно притиснувшись один до одного, то вартовий не розгледить, скільки їх — один чи двоє. Клузйо й Матюрет кинули жереб, щоб визначити, кому з них утікати зі мною. Щастя всміхнулося Клузйо.