Читать «Метелик» онлайн - страница 133
Анрі Шарр'єр
— Розумію, ірландка має прочитати їй листа й перекласти: Дуже добре. Я їду до неї.
— Зачекай, я напишу листа.
— О, і справді! Хосе, приготуй автомобіль і виклич двох поліцейських! — кричить він у прочинені двері.
Я сідаю за комендантів стіл і на аркуші з грифом в’язниці пишу такого листа:
«Пані ігуменя й добра, милосердна сестро ірландко!
Коли Господь привів мене до вашого монастиря, де я сподівався дістати допомогу, на яку за християнським законом має право кожен переслідуваний, я довірив вам торбинку з перлами, аби запевнити вас, що не втечу потай із вашого дому, який є домом Господнім. Але якась підла людина виказала мене поліції, і мене негайно заарештували. Сподіваюся, мерзенна душа, яка зважилася на такий вчинок, не належить жодній із Господніх дочок у вашому монастирі. Не можу сказати вам, що прощаю ту негідну душу, бо це була б неправда. Навпаки, я молитиму Бога, щоб він або хтось із його святих немилосердно покарав винну чи винного за такий страшний гріх. Прошу вас, пані ігуменя, повернути комендантові Сесаріо торбинку з перлинами, яку я вам довірив. Я певен, він неодмінно передасть її мені. Цей лист правитиме вам за розписку.
Прийміть мої найщиріші побажання».
Від Санта-Марти до монастиря вісім кілометрів, і автомобіль повертається аж через півтори години. Комендант викликає мене.
— Все гаразд. Полічи — може, кілька перлин пропало.
Я лічу. Не для того, щоб довідатися, чи не пропало кілька перлин, — однаково я не знав, скільки їх було, — а щоб знати, скільки їх тепер у руках цієї бестії. Виходить п’ятсот сімдесят дві штуки.
— Всі?
— Еге ж.
— Не пропала жодна?
— Ні. А тепер розповідай.
— Коли я приїхав до монастиря, ігуменя була на подвір’ї. Мене супроводжували двоє поліцейських. Я їй сказав: «Пані ігуменя, мені треба поговорити при вас із сестрою ірландкою про одну дуже серйозну справу. Ви, певне, здогадуєтесь».
— Ну, а вона?
— Ірландка вся аж тремтіла, коли читала ігумені листа. Але та нічого. Тільки понурила голову, висунула шухляду письмового стола й мовила: «Торбинка з його перлами ціла— цілісінька. Ось вона. Хай Бог простить того, хто согрішив проти цього чоловіка. Перекажіть йому, що ми молимося за нього». От і все, голубе! — радісно закінчив свою розповідь комендант.
— Коли ми продамо перли?
— Завтра. Я не питаю тебе, де ти їх узяв, я знаю, що ти небезпечний розбійник, але знаю й те, що ти порядний чоловік, людина слова. Візьми ось шинку, пляшку вина, кілька буханців французького хліба й відсвяткуй зі своїми товаришами цей пам’ятний день.
— На добраніч.
І я повертаюся з дволітровою пляшкою к’янті, трьома кілограмами копченої шинки та чотирма довгими буханцями французького хліба до камери. Сьогодні в нас святкова вечеря. Шинка, хліб та вино швидко зникають. Усі ми їмо й п’ємо з добрим апетитом.
— Гадаєш, адвокат може щось зробити для нас?
Я регочу. Сердеги, навіть вони повірили в адвоката!
— Не знаю. Треба все добре вивчити й порадитися, перше ніж платити.
— Краще буде, — озивається Клузйо, — коли ми заплатимо тільки в разі успіху.