Читать «Метелик» онлайн - страница 115

І ось що мені пояснив Соррільйо: доти, поки я не заплакав, Далі гадала, ніби я біла людина, яка не надавала їй жодного значення. Вона знала, що я колись піду від неї, але я був підступний, мов змій, бо ніколи не давав їй зрозуміти це. Лалі сказала, що вона глибоко розчарована, бо вважала: така індіанка, як вона, може ощасливити чоловіка, а вдоволений чоловік не покине її, тож вона й подумала, що їй більше нема сенсу жити після такої серйозної невдачі. Таке саме сказала й Зораїма, висловивши побоювання, що її син буде таким самим, як і його батько, — фальшивою людиною, яка не вміє дотримати слова, яка вимагатиме у своїх жінок чогось нездійсненного, а вони, ладні віддати за нього життя, не зможуть його зрозуміти. Чому збирався втекти від неї, немов від собаки, який укусив мейе того дня, коли я прийшов до їхнього села? Я відповів так:

— Що ти, Лалі, зробила б, коли б твій батько занедужав?

— Я пройшла б по колючках, аби його вилікувати.

— Що вчинила б ти, коли б за тобою гналися, мов за звіром, аби тебе вбити, а потім настав би той день, коли б ти могла захиститися?

— Я скрізь розшукувала б свого ворога, щоб поховати його так глибоко в землі, де він не міг би навіть ворухнутися у своїй ямі.

— Зробивши це, що ти вчинила б потім, знаючи, що на тебе чекають дві чарівні жінки?

— Я повернулася б до них.

— Ось саме це хочу зробити і я.

— А що, коли ти повернешся, я вже буду стара й негарна?

— Я повернусь набагато раніше, ніж ти станеш старою й негарною.

— Так, в тебе з очей потекла вода, мені ніколи це не вдавалося зробити. Тож ти можеш поїхати від нас будь-коли, але ти маєш зробити це серед білого дня, в присутності всіх наших людей, а не як злодій. Ти маєш піти так, як ти прийшов до нас, о тій самій порі пополудні, гарно вдягненим. Ти повинен сказати, хто має пильнувати нас день і ніч. Зато — вождь, він повинен підібрати іншого чоловіка, який стане пильнувати нас. Ти мусиш сказати: та хижка, де ми зараз живемо, є твоїм домом, і жоден чоловік, за винятком твого сина, якщо та дитина, яку носить у своїй утробі Зораїма, виявиться чоловіком, жоден інший чоловік не повинен заходити до твого дому. Того дня, коли ти вирушатимеш у дорогу, заради цього до нас повинен буде приїхати Соррільйо. Він має переказати усе те, що ти схочеш нам сказати.

Ми переночували в Соррільйо. Це була вельми лагідна й ніжна ніч. У шепоті цих двох дочок природи були такі зворушливі звуки, сповнені любові, що я зовсім розчулився. Вранці ми всі троє повертаємося додому верхи, але через живіт Зораїми їдемо дуже повільно. Я повинен буду вирушити в дорогу через тиждень після появи на небі молодика, бо Лалі хоче пересвідчитися, чи вона справді завагітніла. Останнього місяця вона помітила певні ознаки цього. Лалі боїться, що помилилася, та коли з появою на небі нового місяця ці ознаки повторяться, то вже напевне вона зачала. Соррільйо має привезти одяг, який я надягну: я повинен буду вдягтися на місці після того, як попрощаюся з індіанцями за гуахірським звичаєм, цебто голяка. Напередодні нам усім Трьом треба сходити до знахаря. Він скаже, чи мої двері в хижці слід забити, чи вони мають залишитися відчиненими. В цьому нашому повільному поверненні додому нема нічого сумного. Мої дружини воліють краще усе знати, ніж бути покинутими й осоромленими перед жінками та чоловіками свого села. Коли Зораїма народить дитину, вона підбере собі човняра й ходитиме добувати багато перлин, що їх зберігатиме для мене. Лалі тепер щодня пірнатиме набагато довше на морське дно по скойки, щоб бути більше зайнятою. Я шкодую, що завчив лише десяток гуахірських слів. Мені так багато хочеться їм сказати, чого неможливо зробити через перекладача. Ми приїздимо до села. Передусім мені треба побачитися із Зато й вибачитись, що я поїхав, не сказавши йому ні слова. Зато такий самий благородний, як і його батько. Перше ніж я заговорив, він поклав руку мені на плече й сказав: «Уїлю (мовчи)». Новий місяць настане через дванадцять днів. Коли додати ще тиждень, упродовж якого я маю чекати, то десь днів за двадцята я вже буду в дорозі.