Читать «Фіаско» онлайн - страница 51

— Схожий на торбинку. Може, навіть з натуральної шкіри. Гаманець? Тоді люди носили при собі такі речі. А документи робили найчастіше з целюлози, переробленої на папір.

— Були й з пластикових полімерів, — докинув Герберт.

— Так, на вигляд не вельми приваблива штука, — відказав фізик. — Целюлоза не витриваліша за старі пластики. Як воно могло потрапити аж сюди?

— Це неважко уявити. — Лакатос наблизив одну до одної свої долоні. — Коли стики з’єдналися, нижній дзвін підскочив йому від ніг до грудей, а верхня частина вітрифікатора, вистрелена одночасно з нижньою, накрила її. Заряд не такий сильний, щоб розчавити людину. Азот заповнив скафандр так, що той тріснув під пахвами, і повітря, що витискалося крізь щілини, могло здерти з нього ввесь одяг… Вибухова хвиля від розірваних гранат не раз отак оголювала солдатів.

— Що ми з цим робитимемо?

Герберт спостерігав за фізиками, які спершу наповнили скляний ковпак фіксуючою рідиною, тоді вийняли виливок, в якому чорнів плескатий клаптик, схожий на комаху, застиглу в бурштині, й узялися до аналізів. Виявили хімікати, які застосовували колись при друкуванні банкнотів, органічні сполуки, характерні для натуральної шкіри, дубленої й фарбованої, а також незначні сліди срібла. Певно, то були рештки фотознімків, бо в ті часи для цього використовували солі срібла.

Змінюючи силу променів, закріпивши вийнятий з виливка клаптик, фізики зрештою дістали заплутаний палімпсест — щось на зразок безладно набраних літер і маленьких кружечків, можливо, печаток. Хроматограф відділив сліди друку від чорнила письма, бо, на щастя, чорнило мало мінеральні домішки. Все інше зробили фільтри мікротомографа.

Результати виявилися досить скромними. По суті, вони знайшли посвідчення особи, проте імені прочитати не зуміли, з прізвища лишилась тільки перша літера «П». Це. прізвище могло мати від п’яти аж до восьми літер. На «П» починалися прізвища двох людей, з яких вони мали оживити одного.

На моніторах відтворили спінограми усіх тих, хто спочивав тепер у рідкому гелії. Це просвічування на всіх рівнях було набагато точніше за рентген і дало змогу визначити вік жертв із точністю від одного до десяти років за допомогою дослідження кісткової тканини, суглобів і кровоносних судин, бо за життя цих людей медицина ще не вміла гальмувати процеси, які звалися склерозом.

Обидва придатні до реанімації чоловіка мали подібну будову тіла, обидва потребували пластичної операції обличчя, а відкладення солей на ребрах і ледь помітне завапнення аорти свідчили про те, що скоріш за все їм було від тридцяти до сорока років. За біографіями, в яких містилися й історії хвороб, жоден з двох кандидатів на оживлення не переніс операцій, які лишили б на тілі рубці. Лікарі про це знали, але покладалися на фізиків: просвічування використовувало магнітний резонанс атомних ядер в організмі. Фізики лише похитали головами: ядра сталих елементів і справді добре зберігаються, але при цьому не мають віку. Інша річ коли б мати справу з ізотопами. Отож фізики знову зайшли в глухий кут. Обидва загиблих колись отримали по 100–200 ремів опромінення.