Читать «Фіаско» онлайн - страница 49

Ці труднощі, пов’язані із сейсмічними струсами Титана, пошкодження кількох бооштурвальних батарей примусили відкласти воскрешення. Та багато хто з учасників польоту вважав, що повернути до життя знайдених мерців — справа майже безнадійна. З кожним днем в умовах уже постійних перевантажень і прискорення зв’язок із Землею дедалі слабшав. Перевагу мали ті радіограми, які вважалися необхідними для успішного завершення експедиції.

Зрештою на «Еврідіку» все ж передали із Землі імена п’ятьох загиблих, їхні фотографії та біографії, проте цього було замало для розпізнання. Під час вітрифікації, яка відбувалася раптово, лицьові частини черепів були розтрощені. Вторинні ядерні вибухи всередині кріотерів здерли з заморожених людей одяг, який вони мали під скафандрами. Рештки цього одягу були витиснені киснем крізь тріщини скафандрів до азотних домовин і перетворилися на порох.

Велись і якісь розмови про те, чи не можна було б отримати з Землі відбитки пальців померлих та малюнок їхніх зубів, однак, коли все це надіслали, то плутанина ще дужче збільшилася. Зрештою так ніхто і не дізнався, що призвело до такого безладу — чи то постійне суперництво між Граалем і Роембденом, чи якісь інші причини. В усякому разі, комп’ютерні журнали робіт на Титані були неточні, а частина збережених дисків пам’яті постраждала або зникла в архівах, не потрапивши до швейцарського філіалу.

Пощастило з’ясувати єдине: чоловік, що міг ожити на «Еврідіці», мав колись одне з шести прізвищ: Ансель, Навада, Піркс, Кохлер, Парвіс, Іллюма. Лікарям лишалося сподіватися тільки на-те, що, вийшовши з післяреанімаційної амнезії, врятований упізнає своє прізвище в списку, якщо не зможе пригадати його самостійно. На це розраховували Хрус і Терна. Герберт, психотонік, мав щодо цього сумніви. Отож після визначення часу майбутньої операції Герберт поділився своїми сумнівами з командиром. Практичний і розважливий Бар Гораб визнав, що слід іще раз обстежити вміст вітрифікаторів, тепер уже звільнених від тіл загиблих.

— Найкраще з цим упорались би криміналісти, — зауважив він, — та коли вже їх немає в нас на борту, то вам допоможуть… — Бар Гораб замовк, повагавшись, тоді проказав: — Лакатос та Б’єла. Фізики — це також свого роду детективи, — додав з усмішкою Бар Гораб.

Отож до головної лабораторії було піднято почорнілий, немов обпалений кріотенер, схожий на циліндричний саркофаг. Його обхопили масивними лещатами, наклали на зовнішні гаки ключі, і він почав поволі розкриватись уздовж, пронизливо скрегочучи. З-під відхиленого віка труни зяяла чорна порожнеча. Скафандр був зібганий — адже його власник разом із азотною брилою, в якій застиг, ось уже кілька тижнів спочивав у рідкому гелії.

Лакатос і Б’єла витягли порожній скафандр і поклали на низький металевий стіл. Щоправда, скафандр оглянули ще тоді, коли витягали тіло, однак не знайшли нічого, крім обмерзлих клаптів тканини, заплутаних у кабелях кліматизаційного обладнання. Тепер вони від’єднали вкритий памороззю скафандр од кільця, за яке кріпився шолом, і розпороли вподовж — аж до великих черевиків.