Читать «Фіаско» онлайн - страница 17

Зрештою аналіз думок водіїв відносно цього питання показав, яку малу надію покладають вони на вітрифікаційну апаратуру, їхня професія була новою, а смерть, що в ній причаїлася, старою, як усі людські починання. Отож і Ангус Парвіс, пересуваючись важкими кроками по поверхні Титана, зовсім не думав про чорну цямрину над головою, що світилася червоною кнопкою всередині прозорого ковпачка. З надмірною обережністю він вибрався на бетонні плити космодрома, щоб випробувати там діглатор. В ту ж мить до нього повернулося знане з давніх-давен відчуття, що він одночасно й неймовірно легкий і важкий, вільний і скутий, загайний і прудкий — єдине, з чим можна було порівняти такий стан, це відчуття водолаза, якого підйомна сила води позбавляє ваги тіла, але середовище складає йому опір то більший, що швидше він хоче рухатись. Прототипи планетарних машин ламалися після кількох годин роботи — вони ще не мали блокіраторів рухливості.

У новачка, котрий зробив кілька кроків велетоходом, складалося враження, ніби весь фокус дитинно простий, і тому, коли він хотів виконати просте завдання, наприклад, прокласти ряд траверсів на стінах будинку, що зводиться, то розвалював стіну і гнув залізну арматуру, перш ніж це доходило до його свідомості.

Але й машина із запобіжниками може підвести невправного водія. Прочитати цифри крайніх навантажень так само просто, як перегорнути підручник з лижного спорту, проте ніхто ще не став майстром слалому завдяки такому підручникові. Ангус, добре знаючи тисячники, відчув уже при незначному прискоренні, що підвладний йому велет має майже подвійну масу. Висячи у заскленій кабіні, немов павук у химерній павутині, він одразу ж погамував рухи ніг і навіть спинився, щоб в уповільненому темпі зайнятися гімнастикою на місці. Він переступав з ноги на ногу, згинав тулуб у боки і лише після цього кілька разів обійшов навколо своєї ракети.

Серце в нього билося прискорено, однак усе йшло без помилок. Перед ним простяглася безплідна бура долина у низьких хвилях туману, далекі промені прожекторів визначали кордони космодрому, а під контрольною вежею видніла маленька постать Госсе, здалеку схожа на мурашку. Довкола панував тихий, ненабридливий шум. Вуха з кожною хвилиною чіткіше розрізняли відголоси, розпізнавали басове тло основних двигунів, яке переходило у докірливе буркотіння — при різкому гальмуванні стотонних ніг, що він їх викидав уперед. Він уже вловлював хоральний поклик гідравліки, бо мастило бігло тисячами труб у циліндри, щоб поршні могли рівномірно піднімати, згинати й ставити кожну ногу, взуту в танк, на бетон. Ангус дослухався до делікатного приспіву гіроскопів, які допомагали йому утримувати рівновагу. Коли одного разу спробував виконати різкіший поворот, велет виявився недостатньо поворотким для можливостей моторів, і хоча мотори слухняно ревли на всю потужність, він загойдався, та не вийшов з-під контролю, бо Ангус умить пом’якшив поворот, збільшивши його радіус.