Читать «Чоловіки під охороною» онлайн - страница 67

Міністр юстиції, навпаки, куди суворіше засудив учинки, які вимагають «присутності й участі в них чоловіка». Щоправда, до цієї категорії злочинців він не відніс ЧО, яких, з огляду на їхнє наукове й економічне значення, повідсилали в «охоронні зони» і вважають невинними — адже за ними наглядають з усіх поверхів влади. ЧО більше не завдають властям клопоту. Міністр має на увазі мільйонерів, які з першою хвилею пошесті позабивалися в свої ранчо й організували самозахист, виселивши звідти працівників чоловічої статі або зажадавши від них посвятити себе в скопці.

Залишилася ще одна категорія чоловіків, яка незабаром поставила перед жіночою міліцією серйозні проблеми. Це — неодружені чоловіки або, як їх невдовзі назвали поліцейським жаргоном, «кавалери без дам».

Цього вечора я не зміг прочитати до кінця статтю Дебори Грімм: у моїй кімнаті погасло світло. Дивна річ, але я на мить відчув себе винним, наче хлопчак, якого зненацька застукали за читанням забороненої книжки. Потрібно було кілька секунд, поки я усвідомив, що мене не покарали, — просто вже десята вечора, і в таборі настала комендантська година. Я навпомацки роздягся в темряві, яку через рівні проміжки часу розсіював, незважаючи на щільні штори, прожектор на сторожовій вишці. Надягши піжаму, я сховав журнал під подушку й на коротку мить увімкнув кишеньковий ліхтарик (у мене лишилася остання батарейка, тому я світив ощадливо), щоб поставити стрілку будильника на пів на шосту ранку.

Спав я погано. Я читав статтю Дебори Грімм з глибокою відразою. Мене приголомшив фанатичний і репресивний характер суспільства, яке вона описувала. В статті я знайшов не тільки підтвердження того, що ЧО — й справді в’язні, яких суворий нагляд зробив «невинними». Тепер напрошувався й ще один висновок: у світі за межами ранчо образ чоловіка поставав цілком негативним, а стосунки між двома статями вважалися настільки неприпустимими, що найменша видимість їх розглядалась як злочин.

Незважаючи на те, що стаття справила на мене гнітюче враження, я не міг не поставити собі кілька запитань з приводу тієї охоронниці, котру Джоан Пірс назвала «вільним стрільцем» і котра користувалася «іграшкою», що, либонь, не дуже відрізнялася від «суперляльки». Джоан запевняла, нібито йдеться не про Пуссі, але я питав себе, чи повинен цій жінці вірити й чи не намагається вона розвіяти мої мрії. В усякому разі, Джоан не досягла своєї мети, принаймні коли говорити про мої сновидіння. Цієї ночі вони не покидали мене до самого світанку, в них на зміну жахливим картинам (превелебна Рут Джеттісон силоміць напувала мене каладіумом сегуїнумом) мені являлися сцени любощів то з Анітою, то з жінкою, яка була схожа водночас на Пуссі, Джекі й місіс Берроу.

Коли задзвонив будильник, я схопився, мов ошпарений, і сів на ліжку, весь спливаючи потом. Потім прийняв душ, накинув грубий халат і, розсунувши штори, сів за стіл. Дейв іще спав, і я мав цілу годину, щоб дочитати статтю Дебори Грімм.