Читать «Чоловіки під охороною» онлайн - страница 66

Жіноча міліція негайно виступила проти цих постачальниць отрути. Хоч вона й не мала достатнього поліційного вишколу, а все ж досягла великих успіхів у боротьбі з жіночим злочинним світом, який почав підводити голову. Запорукою цих успіхів стала «одна якість, якої ніколи не мали полісмени-чоловіки, — непідкупність». Але злочинність не обмежувалася самими наркотиками. Злочинниці виявляли спритність і на іншому ґрунті. Тому адміністрація Бедфорд під загрозою суворого тюремного покарання закрила секс-крамниці, заборонила виготовляти й продавати еротичні предмети, особливо ті, що призначаються для жінок. Безперечно, цей закон позитивно вплинув на моральні засади суспільства, але він не зміг завадити зростанню попиту на предмети фалічного характеру, «і це незважаючи на той факт, нині науково доведений, що жінці дає втіху подразнення клітора, а не введення чоловічого статевого органа в жіночий» (!).

Звісно, тут треба враховувати — цитую — «вкорінені звички й тисячолітні забобони серед жінок, які надавали такого великого значення символу свого пригнічення».

Хай там як, а жіночий злочинний світ не забарився відкрити для себе джерело величезних прибутків, розпочавши підпільне виготовлення фалічних іграшок, найдосконаліші з яких невдовзі потрапили на чорний ринок, де збувалися за високу ціну.

Під час недавнього обшуку, писала Дебора Грімм, проведеного в підвалі невеликого каучукового заводу, жіноча міліція знайшла непримітні коробки з гумовими предметами. На етикетках стояв невинний напис: «Superdoll». Та коли цю «суперляльку» накачати за допомогою ножного насоса, що продається з надувним гумовим човном, то вона набуває вигляду й твердості голого чоловіка натуральної величини. Між лопатками такого «чоловіка», в зручному місці для жінки, якій забаглося б його обійняти, розташований кнопковий пульт, що регулює твердість фалоса і дає змогу додатково його підкачувати, а також запускати в дію цю «ляльку» (вона працює, як вібромасажер, на двох швидкостях —і випорскує теплу густу рідину).

«Суперлялька» за заводською ціною коштувала вісімсот доларів і продавалася з доставкою поштою, а також у кредит. Розслідування показало, що, крім звичайної торгівлі «суперляльками», розвинувся й підпільний перепродаж їх по тисячі доларів за штуку. Мабуть, спекулянтки, закупивши через пошту ці «іграшки», вщерть заповнили ними свої склади, бо коли закрили завод, вони почали носити «суперляльки» від дверей до дверей, пропонуючи їх по дві тисячі доларів і не гарантуючи постачати запасні деталі до них.

Якби вчасно викрили фабрикантку й розповсюджувачок цієї «бридкої іграшки» (!), то не було б і покупниць, адреси й прізвища яких, зрештою, відомі — принаймні тих, котрі придбали собі «суперляльку» через пошту. На думку міністра юстиції, придбання такої забавки — не злочин, бо «використання її навряд чи може спричинитися до неприємних наслідків суспільного плану».