Читать «Чоловіки під охороною» онлайн - страница 51

Джесперсен прозвав місіс Пірс Чаклункою. Сама вона говорить про своє передчуття куди скромніше. Але «чаклунство» чи «передчуття» — це тільки слова. Я радше сказав би, що місіс Пірс притаманна неабияка спостережливість та кмітливість, і вона усвідомлює не ці свої властивості, а лише їхні наслідки. Вона, мабуть, навіть не помічає того, як накопичує в собі факти, аналізує й синтезує їх, бо ця величезна робота — єдина втіха в її житті.

Коли місіс Пірс відчиняє двері, її гострий, наче пташиний дзьоб, ніс цілиться мені в очі, і вона, сміючись, каже:

— Бідолашний Ральфе, я бачу, вам завдає клопоту Дейв. Але в його поведінці немає нічого такого, що насторожувало б. Ви прийшли побачитися з Муч? — не змовкає місіс Пірс. І, стиснувши руку вище ліктя, — пальці в неї теж вельми гострі, — веде мене до кімнати, де спить її син; ця кімната вдень, коли ліжко складають у стінну шафу, править їй за вітальню.

Муч сидить за столом, перед нею лежить шкільний підручник. Її кругле зморшкувате обличчя під густим сивим волоссям досить спокійне. Муч і тримається та розмовляє спокійно, і це підбадьорює Стайна. Я сідаю навпроти неї і розповідаю про свою розмову з Дейвом. Мабуть, моя розповідь не цікавить Джоан Пірс, бо згодом вона підводиться, стає біля вікна, яке виходить на барак охоронниць, і, піднісши до очей бінокль, довго спостерігає, що там відбувається.

Муч притаманна рідкісна риса: вона вміє уважно слухати. Ця жінка вловлює кожне ваше слово. А коли чогось не розуміє, то перепитує. Коли я закінчую розповідати, вона всміхається й каже з отим німецьким акцентом, який чомусь заспокоює мене:

— Передусім, Ральфе, перестаньте докоряти собі. Ви ж не винні, що ваша дружина померла.

Я ще раз помічаю, що ні Муч, ні Джоан не вважають Аніту моєю справжньою дружиною.

— Ви робите для Дейва все, що можете, — додає Муч.

— У Ральфа ніжне серце, — озивається місіс Пірс напівіронічним, напівзамріяним тоном. Кажучи це, вона навіть не повертає голови й не перестає стежити за бараком охоронниць. Це доказ того, що її вуха можуть слухати одне, а очі — спостерігати інше.

— Ні, ні, Джоан, — заперечує Муч, — не кажіть цього! Ми ніколи не буваємо надто ніжними! Дитина здатна вбирати в себе без кінця-краю нашу любов. Вона просто впивається нею. І дитині завжди її мало!

Я намагаюсь повернути її до своєї теми:

— А чому ж Дейв відштовхує мене, як зробив це сьогодні?

— Ну що ви, Ральфе, це природно.

— Природно?

— Звичайно, Ральфе. Поставте себе на його місце. Дейв залишився без матері. Тепер він страшенно боїться втратити й батька. Ось чому хлопчик так тримається за вас. Гадаєте, коли ви їдете верхи на прогулянку, він бавиться в басейні? Аж ніяк! Він чекає на вас. А коли ви спізнюєтесь, Дейв не знаходить собі місця. Ось чому я, дізнавшись, що ви вже повернулися до замку й пішли подавати медичну допомогу Пуссі, послала Стайна попередити хлопчика про це (вона, як і всі ми, називає свого чоловіка Стайном).