Читать «Мертва голова» онлайн - страница 2

Ноги Мореля м’яко ступали по вистеленій мохом і перегнилим листям землі. Іти ставало все важче. Вологе, оранжерейне повітря було так насичене ароматами квітів і рослин, що Морель задихався. Ніби над цим лісом пройшла злива з запаморочливо пряних духів. Сачок плутався в гіллі. Морель падав, зачепившись за ліани чи повалені стовбури, оброслі мохом. Учений пройшов не більше трьох кілометрів, а вже відчував утому і весь аж упрів. Треба було вийти на відкрите місце. Оглядівшись навкруги, Морель помітив праворуч світлу пляму, наче там займалась зоря, і пішов на цей просвіт. Незабаром він вийшов на лісову галявину, що простяглася вздовж висохлого річища однієї з численних приток Амазонки. В період дощів по цьому руслу бушувала справжня ріка, несучи в своїй швидкій течії бурелом. Але тепер воно було сухе, поросло гострими болотяними травами. Тільки по краях і де-не-де по дну лежали перегнилі стовбури дерев, що лишились від повені.

Морель спустився в сухе ложе річки і вдихнув у себе сухіше й рідше повітря. Тієї ж миті його увагу привернув величезний метелик з розмахом крил понад метр. Морель навіть пригнувся, готовий до стрибка. В ньому заговорив учений і пристрасний мисливець на комах.

«Зовсім нова різновидність acherontia medor («мертва голова»), — подумав Морель, спостерігаючи політ метелика.

Спина метелика була не бура з сірувато-голубим полиском, як звичайно, а золотиста, з темно-синім малюнком черепа й схрещених кісток. Передні крила його були теж золотистого кольору, а задні-лазурові. Морель засмучено подумав про те, що його сачок надто малий, щоб захопити таку велику комаху. Але виходу не було. Він повинен зловити цього метелика, хоча б з риском пошкодити йому крила. І Морель плигнув на комаху, махнувши сачком. Сполоханий метелик свиснув і полетів уздовж струмка, немов дражнячи мисливця.

Морель, підскакуючи і падаючи, побіг за ним. Ще за хвилину до цього єдиним його бажанням було простягтись у траві й відпочити. Але тепер він забув про це і почав ганятися за метеликом з таким завзяттям, ніби ловив власне безсмертя. А метелик, поволі махаючи м’якими крилами, манив його за собою, наче болотяний вогник, спритно вивертаючись від сачка в своєму зигзагоподібному польоті. Річище звивалося, розгалужуючись на кілька русел, круто повертало, а це ще більше утруднювало погоню. З Мореля піт лив струмком, заливаючи очі; рюкзак за спиною і ящик для комах теліпались на ньому, мов на розлютованому верблюді, але він нічого не відчував і не бачив, крім пурхаючого в повітрі «золотого руна». Десятки разів перемога була зовсім близько, вчений уже щось урочисто вигукував, але метелик був невловимий, мов казковий «синій птах». Морель давно вже перестав помічати дорогу для повернення назад. Коли б зараз навіть половина Бразилії провалилася крізь землю, він не помітив би цього, загіпнотизований «мертвою головою».

Крутий поворот річища — і перед Морелем зненацька піднялася стіна бурелому, що перегороджувала шлях. Метелик легко піднявся і перелетів бурелом. Морель кинувся на приступ і одразу ж загруз у перегнилій трухлявині. Тоді він побіг кругом. Але час був прогаяний. Метелик пурхав уже далеко і незабаром зник за кущами парагвайського чаю. Над густо-зеленим листям молочайника ще раз мигнули золотисто-лазурові крила і зникли…