Читать «Мертва голова» онлайн - страница 6

«Окуляри! Секрет розкривається просто». Морель зняв окуляри і подивився на скельця. Вони запітніли і були вкриті павутинням. По лівому скельцю бігав маленький павучок.

«Так ось вона, планета, що зірвалась із своєї орбіти!» — з усмішкою подумав Морель, збиваючи пальцем павучка і протираючи хусточкою скельця. Він надів окуляри й оглядівся навколо. «Невже я ще не прокинувся?» Знову сон, але на цей раз сон дивовижно прекрасний.

Був вечір. Косе проміння сонця золотило папороті й пальми праворуч від Мореля. Ліва сторона галявини була занурена в синю тінь. Повітря, осяяне сонцем, світилося всіма кольорами райдуги, мов калейдоскоп. Ніби райдужна павутина «павука-сонця» розірвалась на дрібні частини і закружляла вихорами самоцвітів. Це був танець брильянтів і алмазів. Кожен брильянт був оповитий легким серпанком найніжніших кольорів. У безперервному русі вони прорізували повітря, змінюючи на шляху польоту забарвлення, спалахуючи то глибоким зеленим, то яскраво-червоним, то синім вогнем, і так швидко краяли повітря, що лишали за собою тільки світний слід. Феєрверк, калейдоскоп, північне сяйво, райдуга ніщо не могло зрівнятися красою з цим чарівним видовищем танцю перлистої роси, блискітливих алмазів і летючих вогників…

Один з цих брильянтів опустився на квітку. Туманна оболонка розсіялась. Склалися крильця, і Морель побачив маленьку непоказну пташку з єдиною яскравою плямою на оперенні. Колібрі! Але й після того як таємниця розкрилась, Морель ще довго не міг відірвати очей від повітряного танцю пернатих балерин.

Однак проза життя вже наполегливо стукала в двері. Морель відчув, що все тіло його свербить. Він поглянув на руки й побачив, що вони покусані москітами, а в шкіру вп’ялися маленькі червоні кліщі. Це повернуло Мореля до дійсності.

Не тільки сніданок, але й обід давно минули. Треба було спішити до своїх, поки не зовсім стемніло. Морель відчув гострий приступ голоду й згадав про смачні страви, які обіцяв сьогодні приготувати їхній повар (він же й носій) негр Джім. Морель підвівся, потягнувся і, глянувши на сонце, пішов угору вздовж струмка. Він дійшов до того місця, де бився з страшним павуком, і знайшов кинутий сачок. Піднявши його, Морель почав міркувати, куди йти. Після деякого роздуму він звернув ліворуч і заглибився в хащі лісу. Тут було майже темно. Тільки де-не-де присмеркове світло пробивалося зверху, освітлюючи змієподібні ліани. Раптом ніби якась таємнича істота погасила це останнє кволе світло. Ніч на екваторі настає раптово. Мореля огорнула густа темрява. Він ступив кілька кроків і впав.

«Доведеться ночувати в лісі, — подумав він. — І хоча б кусочок хліба!..»

Випари посилювалися. Тропічне сонце нагріло за день велетенський котел Амазонки, повний запашних трав, пряно пахнучих смолистих і ефірних дерев та болотяних квітів; і тепер Морель дихав густою парою цієї гігантської парфумерної фабрики.